Значна частина таких дітей дошкільного віку залишається у сім'ях. І це цілком закономірно. Спеціальні дослідження показали, що до 2-х річного віку більш доцільним є перебування дитини в сім'ї. Надзвичай-но важливим при цьому є організація педагогічної роботи з нею з ме-тою забезпечення різнобічного її розвитку. Потребують вчасної квалі-фікованої допомоги сім'ї, в яких перебувають такі діти. Питання на-вчання дітей раннього віку, можливостей та умов їхнього розвитку не-достатньо вивчені і висвітлені в сурдопедагогічній літературі. Ще не сформована повною мірою переддошкільна сурдопедагогіка.

Заслуговують на увагу і діти дошкільного віку, що мають складні вади (крім ураження слуху наявні вади зору, інтелекту, опорно-рухово-го апарату тощо), для яких відсутнє диференційоване навчання у спе-ціальних дошкільних закладах.

На сучасному етапі актуальною е проблема інтегрованого навчан-ня дітей дошкільного віку з вадами слуху. З метою визначення найбільш раціональних форм інтеграції необхідним є проведення спеціальних досліджень. І, нарешті, одним із важливих завдань є підвищення якості підготовки дітей у спеціальних дошкільних закладах. Адже спостеріга-ються непоодинокі випадки, коли діти, які одержали повністю дошкіль-ну підготовку, вступають не до 1 класу школи, як передбачено Поло-женням, а до підготовчого класу, оскільки неспроможні засвоювати про-граму 1 класу. У зв'язку з цим необхідне ґрунтовне вивчення сурдопе-дагогами-дошкільниками індивідуальних особливостей кожної дитини та рівня її розвитку, що створює можливість забезпечити диференційо-ване навчання дітей дошкільного віку.

Наступною ланкою в системі освіти є загальноосвітня спеціальна школа (школа-інтернат). Досягненням її є те, що всі діти з вадами слуху шкільного віку охоплені навчанням. В Україні реалізоване дифе-ренційоване навчання типових категорій учнів з вадами слуху (глухих і слабочуючих). Неправомірним е поодинокі висловлювання щодо спільного навчання таких учнів. Адже впродовж тривалого часу зусил-ля відомих вчених були скеровані на теоретичне обгрунтування педа-гогічної класифікації дітей з вадами слуху (під керівництвом Р. Боскіс), згідно якої виділено 4 типових категорії: діти без мови (глухонімі), глухі з мовою (куди входять і пізнооглухі), слабочуючі з добре розгорнутою мовою та слабочуючі з глибоко недорозвинутою мовою. Відповідно даної класифікації і створена система спеціальних закладів, яка повністю виправдала себе.

Суттєвим здобутком в Україні є значне зростання спеціальних шкіл для слабочуючих дітей. Саме для цієї категорії дітей тривалий час не було визначене місце їхнього навчання. Вони перебували в школі глухих, у допоміжній школі, в школі з вадами мовлення, у масовій, де не встига-ли, тощо. Варто згадати, що в 60-х роках в Україні була лише одна спе-ціальна школа для слабочуючих дітей. Зараз у нашій країні існує 32 шко-ли для глухих (4064 учні) та 26 шкіл для слабочуючих (3488 учнів).

Структура спеціальної школи для дітей з вадами слуху не є ста-більною. Вона неодноразово змінювалася із зміною термінів та змісту навчання. В останні роки Міністерство освіти уніфікувало строки на-вчання учнів з психофізичними вадами, визначивши єдиний термін — 10 років. Таке визначення здається не зовсім правомірним. Адже кож-на категорія дітей має свої особливості розвитку, які обумовлюють спе-цифіку педагогічного процесу.

Дослідження більшості сурдопедагогів-науковців сьогодні скеро-вані на розв'язання проблеми поліпшення якості навчально-виховної роботи у спеціальних школах для глухих і слабочуючих дітей.

На дефектологічному факультеті НПУ ім. М.П. Драгоманова здійснюється підготовка вчителів початкових класів та вчителів україн-ської мови і літератури для школи глухих і слабочуючих, а також вчителів початкових класів і практичних психологів.

Таким чином, наявні певні здобутки у розвитку сурдопедагогічної теорії і практики навчання учнів з вадами слуху.

Та життя ставить нові вимоги до організації процесу навчання. Нещодавно прийнятий Закон «Про загальну середню освіту» (1999 р.) передбачає перехід загальноосвітньої школи на 12-річний термін на-вчання, починаючи з 2001 року. Це обумовлює необхідність перегляду термінів навчання і для учнів з вадами слуху.

Водночас, іншою важливою проблемою є розробка Державних стандартів змісту освіти, яку й розпочав Інститут дефектології з ши-роким залученням практичних працівників. Вихідним положенням при цьому, на нашу думку, має бути реалізація ідеї диференційованого навчання різних категорій дітей з вадами слуху (з нормальним інте-лектуальним розвитком, з вадами інтелекту, із затримкою психічного розвитку). Крім того, надзвичайно складною проблемою є диферен-ціація всередині кожної з типових категорій дітей, залежно від їхніх індивідуальних можливостей, здібностей, нахилів, інтересів та жит-тєвих планів.

На порядок дня постала також проблема інтеграції учнів з вадами слуху. Дана проблема не нова і має відому історичну давність. Не-одноразово порушувалося питання про навчання глухих дітей спільно з чуючими. Ніхто, власне, категорично ніколи не заперечував такої мож-ливості. В окремих країнах ця ідея реалізована на практиці. Що ж сто-сується України, то інтегроване навчання учнів з вадами слуху ще не набуло тут значного поширення. Воно потребує комплексного експе-риментального дослідження з метою з'ясування можливостей та не-обхідних умов для раціональної організації такого навчання і забезпе-чення максимального рівня розвитку учнів з вадами слуху. Думається, що на сучасному етапі необхідно в першу чергу удосконалювати існу-ючу державну систему спеціальної освіти за рахунок введення інно-вацій на рівні варіативності форм організації, методів і засобів навчан-ня. І лише паралельно з цим слід визначати показники для інтеграції, тобто для створення нової системи освіти осіб