Не розв'язана в нас і проблема білінгвізму, зокрема, не визначено місця і ролі мови жестів у процесі навчання учнів з вадами слуху. На різних етапах розвитку сурдопедагогічної теорії та практики існували різні погляди на роль мови жестів (від визнання її як повноцінного і єди-ного засобу спілкування до повної заборони її використання). Зараз у світовій сурдопедагогіці змінився підхід до оцінки мови жестів. У бага-тьох країнах вона визнана державною національною мовою для осіб з вадами слуху нарівні з словесною. Широке використання мови жестів не виключає завдань щодо формування у дітей з вадами слуху сло-весної мови, а, навпаки, збільшує її значення. На сучасному етапі не-обхідно розв'язати низку важливих організаційних питань: чи вводити мову жестів до навчальних планів спеціальних шкіл для глухих і слабочуючих учнів; вивчати її факультативне чи як обов'язковий на-вчальний предмет; на якому етапі запроваджувати її вивчення та вико-ристання (дошкільні заклади, початкова, основна, старша школа); який взаємозв'язок між процесом формування словесної мови та мови жестів і багато інших. Ці питання варто обговорювати із залученням досвідчених сурдопедагогів, батьків глухих і слабочуючих дітей та до-рослих осіб з вадами слуху. Водночас необхідним є проведення спе-ціальних експериментальних досліджень з даної проблеми.

Серйозної уваги заслуговують наступні ланки в системі спеціаль-ної освіти, котрі забезпечують загальну повну середню, спеціальну середню та професійну освіту.

Порівняно новою формою є організація III ступеня при денних спе-ціальних школах, тобто старшої школи, де учні одержують повну за-гальну середню освіту. Це дозволяє учням продовжувати навчання у стінах своєї ж школи і підвищувати освітній рівень, здобуваючи середню освіту. Дана форма може успішно здійснюватися на основі дифе-ренційованого навчання у початковій та основній школі.

Одним із типів навчальних закладів, що забезпечують повну за-гальну середню освіту, є вечірні школи.

Законом про освіту в Україні передбачене створення вечірніх (змінних) шкіл, класів, груп з очною і заочною формами навчання при денних загальноосвітніх школах.

Для осіб з вадами слуху існують спеціальні вечірні школи та спе-ціальні класи при вечірніх школах. На сучасному етапі вечірня школа виконує складні і важливі соціально-педагогічні завдання. Є певні до-сягнення у роботі цих шкіл. Водночас вони могли б бути більш вагоми-ми при подоланні наявних труднощів, які обумовлені низкою об'єктив-них та суб'єктивних чинників. В першу чергу, це стосується недоскона-лості навчальних планів, відсутності навчальних програм та підруч-ників, недостатньої теоретичної розробки принципів, методів і органі-заційних форм навчального процесу у спеціальній вечірній школі. Істот-не значення має недостатній рівень знань, умінь і навичок випускників денної школи, необхідних для продовження навчання. Учні недоско-нало володіють навичками самостійної роботи з підручниками, газета-ми і журналами, різними довідниками тощо. Значні труднощі для них становить складання конспектів.

Важливого значення набуває встановлення тісного взаємного кон-такту і співробітництва денних шкіл-інтернатів для глухих і слабочую-чих та вечірніх шкіл. На жаль, такий зв'язок носить поки що епізодич-ний характер, а в більшості випадків взагалі відсутній, хоч діяльність цих двох типів навчальних закладів скерована на вирішення спільного завдання — підвищення ефективності процесу навчання ночуючих учнів та їхнього освітнього рівня. Спільна робота сурдопедагогів має скеро-вуватися на вивчення рівня готовності (освітньої і психологічної) ви-пускників до продовження навчання, особливостей методів, прийомів і принципів навчання, організації самостійної роботи та розвитку пізна-вальної діяльності учнів. Сурдопедагоги денних шкіл, як нам бачиться, повинні добре знати проблеми спеціальних вечірніх шкіл, зміст та особ-ливості навчального процесу, ті труднощі, з якими зустрічаються учні у процесі вивчення тих чи інших навчальних предметів, та цікавитися успіхами своїх випускників у навчанні та трудовій діяльності.

Потребує значного поліпшення зв'язок між спеціальними вечірні-ми школами та підприємствами, де працюють учні даних шкіл.

Середню спеціальну освіту глухі та слабочуючі одержують, на-вчаючись у спеціальних групах технікумів, коледжів, ліцеїв. Вагомим здобутком е розширення мережі таких закладів. Завдяки постійній тур-боті про підвищення освітнього рівня нечуючих з боку УТОГ та Міністерства освіти, видано інструктивний лист, яким конкретно визначено се-редні спеціальні навчальні заклади, де створюються групи для нечую-чих. Позитивним є урізноманітнення спеціальностей та профілів підго-товки. Водночас можна говорити про необхідність подальшого розши-рення закладів, де б глухі та слабочуючі могли оволодівати професія-ми, необхідними в нових ринкових умовах.

Успішність подальшого навчання в середніх спеціальних навчаль-них закладах значною мірою обумовлена рівнем підготовленості ви-пускників спеціальних шкіл та мірою їх ознайомлення з особливостя-ми педагогічного процесу. Тут ще гостріше постає проблема взаємо-зв'язку денних шкіл та закладів, де продовжують навчання особи з ва-дами слуху. Крім того, на сучасному етапі частина цих закладів пере-ходить до категорії вищих і тому для вступу до них потрібно мати по-вну загальну середню освіту. Це висуває нові вимоги до освітнього рівня глухих і слабочуючих учнів.

Що стосується професійно-технічної освіти, то й тут у нашій країні є певні досягнення. Для осіб з вадами слуху існують спеціальні групи в загальних ПТУ та в ПТУ для інвалідів різних категорій. Як відо-мо, ці заклади охоплюють навчанням нечуючу молодь, що має непов-ну середню освіту. Поряд зі спеціальними дисциплінами в ПТУ вивча-ються загальноосвітні предмети в обсязі, необхідному для успішного оволодіння професією. Слід сказати, що така система профнавчання глухих і слабочуючих існує впродовж тривалого часу і виконує постав-лені завдання. Втім, в наш час виникає гостра необхідність в удоско-наленні професійно-технічної підготовки нечуючих. Це обумовлено в першу чергу появою нових видів праці та підвищенням рівня вимог до робітників. Тут важливим виступає положення Державної національ-ної програми «Освіта» («Україна XXI