Однією із важливих проблем, на наш погляд, є розширення профілів підготовки осіб з вадами слуху. Ті профілі, які наявні в даний час, є потрібними і задовольняють професійні наміри певної частини нечуючих учнів. Проте цей перелік аж ніяк не вирішує питання профе-сійної підготовки нечуючих у масштабах країни. Через недостатню кількість навчальних закладів даного типу та обмежене число профілів підготовки не всі нечуючі юнаки і дівчата мають можливість обрати відповідну спеціальність і втілити свої професійні наміри і плани у життя.

Зважаючи на порівняно невелику кількість випускників спеціаль-них шкіл-інтернатів для дітей з вадами слуху, найбільш раціональним, на наш погляд, є створення спеціальних груп при розгалуженій сис-темі існуючих ПТУ для чуючих, що дасть можливість для ширшого ви-бору профілів професійної підготовки глухими і слабочуючими випуск-никами.

Заслуговує на схвалення відкриття у 1999—2000 навчальному році нових груп при ПТУ № 26 і № 33 у м. Києві, завдяки значним зусиллям Київської організації УТОГ. Тут розпочата підготовка будівельників та кухарів-кондитерів. Думається, що такий досвід організації підготовки за новими профілями повинен поширюватися і в інших регіонах краї-ни. На жаль, далеко не завжди місцеві органи профтехосвіти та дирек-тори ПТУ з належним розумінням ставляться до необхідності відкрит-тя спеціальних груп для осіб з вадами слуху. У проведенні цієї роботи значну роль відіграють організації Українського товариства глухих.

Слід відзначити, що труднощі у продовженні навчання глухих і сла-бочуючих випускників спеціальних шкіл у різних типах навчальних зак-ладів обумовлені недостатнім рівнем їхньої підготовки. Заслуговує на увагу перегляд питання про складання учнями річних і випускних екза-менів. Тенденція ж до звільнення від будь-яких екзаменів розхолод-жує не лише учнів, а й сурдопедагогів.

Існуюча в нашій країні система вищої освіти надає глухим і сла-бочуючим можливість підвищувати свій освітній рівень в колективі чу-ючих студентів та у спеціальних групах для нечуючих. Кожна з них має певні переваги та становить певні труднощі.

За статистичними даними, кількість ночуючих з вищою освітою в Україні незначна — 397 осіб. Наша країна в цьому плані поступається перед багатьма зарубіжними країнами, де значна кількість осіб з вада-ми слуху навчається у вищих навчальних закладах і здобуває вищу освіту. То ж для нашої держави це проблема майбутнього.

Кажучи про навчання осіб з вадами слуху у ПТУ, середніх спе-ціальних та вищих навчальних закладах, слід підкреслити досить гос-тру потребу у створенні спільними зусиллями відповідних міністерств нових довідників з переліком професій, доступних для осіб з вадами слуху та протипоказаних їм.

При необмежених можливостях для свого розвитку, особи з вада-миіспуху мають право на реалізацію своїх громадянських прав щодо здобуття освіти.

Важливим завданням на сучасному етапі є удосконалення існую-чої системи освіти, забезпечення її гнучкості та прогностичності і ство-рення належних умов для підвищення освітнього рівня глухих і слабо-чуючих в Україні.

2.2. Рання реабілітація дітей звадами слуху як передумова успіху корекційної роботи

Високий рівень навчання дітей з проблемами слуху в дошкіль-ному віці відкриває перспективи набуття ґрунтовної початкової, ос-новної, середньої спеціальної та вищої освіти.

Одне з головних положень організації корекційної допомоги дошкільникам з вадами слуху — положення про те, що дитина з вадами слуху повинна пройти шлях розвитку слухання та мовлен-ня нормальночуючої дитини.

До початку мовлення звичайна дитина проходить етапи плачу, гуління, лепетання, відтворення за зразком перших слів. Така зву-кова активність пов'язана не тільки із слуховими відчуттями, але й із інформацією, яку сприймає тіло.

Тому необхідно розвивати дитину всіма можливими засоба-ми: невербальною комунікацією, використовуючи полісенсорне від-чуття, природну міміку, жести, пробуджуючи здібності дитини та її свідомість.

З часом змінюється система отримання інформації і провідне місце займає слух. У цей період діти з вадами слуху починають від-ставати у своєму розвитку від чуючих однолітків. Таким дітям потріб-на допомога для отримання необхідної звукової інформації. Але слід Пам'ятати, що ця дитина не особлива, їй лише необхідно більше допомоги, уваги та терпіння з боку дорослих, ніж чуючій дитині.

Сучасний рівень діагностики дозволяє встановити дефект слу-ху у неонатальному періоді (до 1 року життя). Тому необхідно, щоб була організова-на індивідуальна реабілітація для дітей від 1 до 3 років. З трьох років дитина включається у систематичну реабілітаційно-навчаль-ну роботу, оскільки саме цей період є найсприятливішим для такого виду діяльності.

До 3 років організація роботи мозку дитини на-буває відповідного рівня, достатньо розвивається моторика, дити-на готова до контакту з ровесниками.

Головне завдання роботи у дошкільному періоді — реабіліта-ція слухання та мовлення, розвиток всіх здібностей дитини та підго-товка до інтеграції у загальноосвітню школу, враховуючи її індивіду-альні можливості.

Основні напрямки роботи:

1. Розвиток моторики.

2. Слухові тренування, які рано формують інтонацію, ритм, на яких базується уся мовленнєва система.

3. Використання пропріоцептивних та соматосенсорних відчут-тів, за допомогою яких людське тіло в цілому бере участь у сприй-нятті та відтворенні мовлення.

4. Розумовий розвиток у процесі дозрівання, і як наслідок, роз-виток усіх органів відчуття.

Чим раніше встановлена вада, чим раніше розпочато навчання, тим більше шансів на позитивні результати. Добре відомо, що якщо через ваду слуху або інше захворювання дитина не почала навчатися мовленню з 6—12 місяців, то його опанування буде упо-вільнене. Ранній початок навчання, безумовно, — передумова ус-піху, бо дитина ще не набула специфічних форм