Курсова робота на тему:

“Соціальна адаптація дітей в умовах дошкільного закладу”

План

Вступ

Соціальна адаптація як психолого-педагогічна проблема

Суть поняття “соціалізація особистості”

Значення соціальної адаптації у процесі формування особистості вихованців

Роль вихователя в забезпеченні емоційної рівноваги дитини у процесі соціальної адаптації

Педагогічні умови соціальної адаптації дітей дошкільного віку

2.1. Зміст, мета і завдання соціальної адаптації дітей дошкільного віку

2.2. Методи, засоби, прийоми соціалізації дітей дошкільного віку

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

1. Соціальна адаптація як психолого-педагогічна проблема

Суть поняття “соціалізація особистості”

Особистість, проблеми її розвитку і формування знаходяться в центрі уваги сучасної науки, а також займають важливе місце в творчій спадщині видатних мислителів минулого. Існують різноманітні, часом навіть діаметрально протилежні концепції розвитку особистості (біологічна, біосоціальна і соціальна), проте одностайними є висновки, що між розвитком суспільства і розвитком особистості існує безпосередній, органічний зв’язок.

Згідно з соціальною концепцією особистості Дюркгейма, людина, народжуючись біологічною особиною, стає особистістю завдяки впливу соціальних умов життя. Загальновизнаним є факт, що індивід не народжується особистістю. Кожна конкретна людина стає особистістю в процесі взаємодії із соціальним середовищем, у результаті освіти і виховання, засвоєння культури конкретно - історичного суспільства.

Поза суспільством людина не набуває особистісних якостей. Висхідним у такому разі є принцип соціалізації, тобто „входження” дитини в суспільство. Як стверджує С. Карпенчук : „це є процес перетворення дитини на повноцінну особистість, процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду” [44,94]. „У людини її людські риси формуються тільки тому, що з першого подиху свого життя вона – істота суспільна. Суспільна сутність людини виявляється в її стосунках, взаєминах з іншими людьми. Пізнаючи світ і себе як частину світу, вступаючи в стосунки з людьми, які задовольняють її матеріальні й духовні потреби, дитина включається в суспільство, стає його членом. Це процес прилучення особистості до суспільства, який вчені називають соціалізацією”, – писав В. Сухомлинський [87,127].

Аналізуючи сутність соціалізації, її сфер і стадій Л.Орбан – Лембрик акцентує на тому, що формування особистості відбувається за допомогою власного досвіду становлення і розвитку в безпосередніх соціальних контактах, у процесі яких людина зазнає впливу мікросередовища, його культури, соціальних норм і цінностей, що і є соціалізацією [72,90-91].

Учена подає наукове визначення соціалізації (від лат. socialis - суспільний) як процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві [22,199].

У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за цілеспрямованого формування особистості. Людина прилучається до групи, намагаючись стати її частиною, осягнути почуття „Ми” і почуття „Я” серед „Ми”, що позбавляє самотності, дає відчуття сили і впевненості, спонукає до впливу на соціальне життя у групі в процесі міжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду [16,5].

Обсяг поняття „соціалізація” значно ширше ніж „виховання”. Виховання має метою, насамперед, систему спрямованих впливів, за допомогою яких індивіду намагаються приписати бажані якості і властивості, тоді як соціалізація включає також непередбачені, спонтанні впливи, через які індивід прилучається до культури і стає повноправним громадянином відповідного суспільства.

В усьому світі зростає кількість дітей, які страждають тими чи іншими психоневрологічними відхиленнями, фізичними і соматичними порушеннями, глухотою і сліпотою тощо. Соціалізація таких дітей має свою специфіку, зумовлену особливостями кожної із зазначених груп дошкільників. Переважна більшість таких малюків виховується або у спеціалізованих суспільних закладах, або в сім’ї. Лише діти з нескладними психогенними розладами відвідують звичайні дошкільні заклади, спілкуються з нормальними однолітками.

Ізольованість більшості хворих дітей від звичайних однолітків, неможливість обирати діяльність за власним розсудом, нездатність вільно рухатись, неспроможність орієнтуватись у навколишньому, обмеженість сенсорних вражень, нестійкість нервової системи, інтелектуальних відхилення не можуть не позначитися на розвитку їхньої емоційної і соціальної компетентності. Остання передбачає не тільки сформованість у дитини відповідної системи знань, а й її вміння емоційно адекватно, відповідно реагувати на події вчинки, дії оточуючих людей, а також здатність удаватись при цьому до доцільної соціальної поведінки, зорієнтованої на прийнятні моральні стандарти.

Кожна з означених властивостей хворої дитини – фізичні недоліки, астматичні прояви, діабет, захворювання серця, глухота або сліпота – негативно позначається на її контактах з оточуючими людьми, вимагає особливого місця такої дитини в сім’ї, впливає на розвиток її самосвідомості, відіграє певну роль у виробленні своєрідної мови міміки і жестів, виявляється у мовленні [6,31-39].

Актуалізація проблеми соціального пристосування хворої дитини потребує уваги з боку працівників освіти, зумовлює необхідність підвищити рівень обізнаності батьків і вихователів в цьому питанні, виробити доцільні засоби корекції соціальної поведінки, спрямовані на гуманізацію взаємин хворих дошкільнят з людським оточенням у сім’ї і поза нею.

Значення соціальної адаптації у процесі формування особистості вихованців

Однією з форм реалізації процесу соціалізації є соціальна адаптація – вид взаємодії особи у соціальним середовищем, у процесі якого відбувається узгодження вимог та сподівань обох сторін.

Термін “адаптація” (лат. adaptatio – пристосування), вперше введений Аубертом, став уживатися в медичній та психологічній літературі, де ним позначали зміну чутливості аналізаторів під впливом пристосування органів чуття до подразників. На далі цей термін використовувався у широкому значення, як усяке пристосування живого організму до власного існування, оскільки адаптація забезпечує рівновагу між впливом організму на середовище і зворотнім впливом середовища на організм