Спілкування з однолітками і дорослими має велике значення для становлення особистості дитини, розвитку її внутрішнього світу. Спілкування дітей з обмеженими можливостями може відбуватися як вербально, так і невербально.

На роль невербальної комунікації звертають увагу багато авторів, які займаються проблемою спілкування. Вони стверджують, що за допомогою жестів передається різне ставлення до інформації, тоді як за допомогою слів – лише сама інформація. Інколи жести можуть замінювати слова. Вербальні компоненти розмови складають 35%, а невербальні – 65% [36,76].

Вважається, що жести і рухи, які ми використовуємо в процесі спілкування з іншими людьми, - це наша „друга мова”. Звертається увага і на роль мімічних засобів, що сприяють розумінню емоційного стану партнера по співбесіді, несуть додаткову інформацію. Експереметнально доведено, що не менше 10%-15% інформації губиться при „нерухомому, або непомітному обличчі” партнера по спілкуванню. Жестикуляція і міміка, модуляція голосом і паузи в самих неочікуваних місцях – все це дозволяє отримати зі спілкування більше, ніж несе власне вербальний текст.

Розвиток немовних засобів спілкування у здорової дитини відбувається за наслідуванням в процесі спілкування з дорослими та однолітками. Діти з особливими освітніми потребами обмежені можливостями оволодіти не мовленнєвими засобами комунікації, тому оволодіння мовними засобами відбувається із значним відставанням від норми.

На процес розвитку комунікативної діяльності у дитини з обмеженими можливостями впливає його особливе положення в родині і перебування в умовах спеціалізованого виховання та навчання, де з одного боку створені сприятливі умови для розвитку, а з іншого – обмежена можливість вільного спілкування з широким колом людей з нормальним розвитком [31,28].

Дослідження К.Бюрклена, П.Вилля, А.Крогиуса, сучасних тифлопедагогів Л.Солнцевой, Л.Єгоровой, Л.Рудаковой виділили серйозні відхилення в розвитку не мовленнєвих засобів, що негативно впливає на такий важливий вид діяльності, як спілкування.

Діти обмеженими можливостями відрізняються майже відсутністю жестикуляції і маскообразним обличчям. Дитині важко виконувати такі дії, як підняти брова, зморщити чоло, надути щічки, невірно сприймають пози і тим паче повторювати їх, не розуміють по тій чи іншій позі зміст подій, що відбуваються.

Нерозвинутість немовних засобів спілкування негативно впливає на розвиток мовного розвитку. Мова дитини, що має відхилення у розвитку, невиразна, за допомогою інтонації дитина не може передати свій настрій в даний момент, не може передати чужі переживання [4,23].

Ці недоліки у розвитку дитини підштовхнули нас на розробку вербальних та невербальних засобів спілкування, а також на відчуття власного тіла, та вміння маніпулювати ним:

розвиток м’язів обличчя та ознайомлення з основними жестами;

ознайомлення з основними емоційними станами і засобами їх вираження (радість, страх, подив, горе);

вправи на закріплення виразних рухів в ігровій діяльності;

переніс сформованості вмінь в різноманітні види діяльності дітей;

розвиток на цій основі мовленнєвого спілкування.

Етапність навчання не означає стійкої послідовності.

Отже, зміст процесу соціальної адаптації дітей з особливими освітніми потребами, зумовлюється його метою, яка передбачає збереження здоров’я дитини, її емоційний розвиток, формування готовності до активної взаємодії з оточуючим середовищем.

2.2. Методи, засоби, прийоми соціалізації дітей дошкільного віку

Соціальна адаптація дітей з особливими освітніми потребами займає важливе місце в організації корекційної допомоги такій категорії вихованців дошкільних закладів. Надзвичайна відповідальність і складність цього процесу зумовлюють необхідність особливого підбору методів, засобів і прийомів виховного впливу. Метод – це найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідає поставленим виховним цілям [22,196]. Існує така загальноприйнята класифікація методів навчання:

- за джерелами знань: словесні, наочні, практичні. Словесні – це розповідь, бесіда, пояснення, лекція, робота з книгою. Наочні – спостереження, ілюстрація, демонстрація наочних посібників і ТЗН; практичні – дослід, вправи, завдання, написання творів.

- за характером пізнавальної активності: пояснювально – ілюстративні, репродуктивні, проблемні, дослідницькі;

- за дидактичною метою: вивчення нового матеріалу, закріплення, повторення, формування вмінь і навичок перевірки знань. Ці методи слід застосовувати більш активно, творчо, відповідно до рівня освіти і потреб людей, які значно зросли. Змінюється підхід і до формулювання самого визначення методу. Потрібно зауважити, що для дітей із особливими потребами потрібно використовувати у своїй роботі не тільки загальноприйняті методи, але й спеціальні [44,86].

Для того, щоб виявити, які діти адаптуються до навчання і перебування в ДНЗ загального типу виділяють такі спеціальні методи:

дослідницькі методи ( здійснюється вивчення та узагальнення спостереження, анкетування, бесід та інтерв’ю );

методи виховання ( спеціально організована взаємодія педагога та дитини з метою виявлення та усунення труднощів адаптації дитини з особливими потребами );

методи навчання ( система взаємопов’язаних дій педагога та дитини для забезпечення змісту навчання) [64,22].

Методи, засоби, прийоми соціальної адаптації дитини із порушенням зорового аналізатора, опорно – рухового апарату (ДЦП легкого та середнього ступенів), та інші вади є різними, оскільки потребують індивідуального підходу не лише до особистості дитини, але й до специфіки порушення.

Методи виховання поділяються на окремі елементи – прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів. Наприклад, найпростішими прийомами для розвитку зорового аналізатора у слабозорих дітей (відпочинку зорового аналізатору) є:

пальмінг;

кліпання;

закривання очей на певний період часу;

уявлення подумки приємних подій життя [28,146].

Гігієнічні заходи з метою охорони залишкового зору у дитини повинні бути направленні на створення умов, що полегшують роботу зорових аналізаторів. Зорові перевантаження в несприятливих умовах, особливо при глибоких пошкодженнях зорового аналізатору можуть призводити до втоми і погіршення загального стану дитини. Важливу роль в охороні зорових аналізаторів і їх функцій належить допоміжним і захисним частинам ока, які потребують бережливого догляду.

Дотиково – рухове сприймання