Форми організації навчання

1. Поняття про форми організації навчання

2. Урок – основна форма організації навчання. Типологія уроків.

3. Дидактична характеристика основних структурних елементів уро-ків різних типів.

4. Підготовка вчителя до уроку, самоаналіз його результатів.

5. Інші форми організації навчання

1. Поняття про форми організації навчання

Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов'язані з методами. Форми організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Доцільність застосування тої чи іншої форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи. Класифікація форм організації навчання здійснюється за різними критеріями:

За кількістю учнів: колективні, групові, парні та індивідуальні.

За місцем проведення: шкільні, позашкільні.

За тривалістю навчання: класичний урок (45 хв,), урок-пара (90 хв.).

За дидактичними цілями: форми теоретичного навчання (лекція, конференція, гурток);

форми комбінованого навчання (семінар, домашня робота, консультація);

форми практичного навчання (практикуми, праця на виробництві тощо).

Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість всіх її елементів, ознак. Так, для уроку найбільш характерними є такі ознаки: дидактична мета, обсяг навчального матеріалу, постійний склад учнів, керівництво з боку вчителя із урахуванням їх індивідуальних можливостей, послідовність різних видів діяльності вчителя й учнів, ово-лодіння учнями системою знань, умінь і навичок, регламентований час, пе-вне місце за розкладом.

Всі організаційні форми навчання тісно між со-бою взаємопов'язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші – забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).

Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнаваль-ною діяльністю учнів.

Історія розвитку школи знає різні системи навчання: індивідуально-групова (середньовіччя), класно-урочна (виникла в ХУІ-ХУІІ ст.), взаємно-го навчання (белл-ланкастерська, XVIII ст.), індивідуалізованого навчання (дальтон-план, XX ст.), лабораторно-бригадне навчання ( 20-ті р. XX ст., радянська школа), «план Трампа» (США, XX ст.), навчання «методом про-ектів» (XX ст.).

Класно-урочна система є найбільш поширеною формою організації навчання в багатьох країнах. Її суть полягає в тому, що навчальна робота здійснюється з групою учнів постійного складу, приблизно однакового віку і рівня підготовки (клас) протягом певного часу і за встановленим роз-кладом (урок).

Класно-урочна система має низку переваг порівняно з іншими формами, зокрема індивідуальними: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовно-го і систематичного вивчення матеріалу. Водночас ця форма має деякі вади: орієнтація на «середнього» учня, обмежені можливості у здійсненні індиві-дуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.

Основними формами організації навчання у вищій школі є: лекція, лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття, консультація.

2. Урок – основна форма організації навчання. Типологія уроків

Будь-який урок характеризується цілями і змістом, методикою проведення, особливостями школи, учителя й учнів. Для чіткої організації навча-льного процесу уроки необхідно класифікувати, виявити їх особливості і фу-нкціональні можливості.

Основною класифікаційною одиницею уроків є по-няття «тип». Уроки класифікують на типи залежно від тих чи інших ознак.

В основі класифікації уроків за С. Івановим – основні етапи навчаль-ного процесу:

1) підготовка до вивчення теми;

2) первинне сприйняття навчального матеріалу;

3) осмислення навчального матеріалу;

4) закріплення знань шляхом повторення;

5) закріплення через застосування знань на практиці;

6) формування навичок у процесі вправ і тренування;

7) контроль і перевірка;

8) підведення підсумків, узагальнення результатів навчання.

Відповідно до названих етапів С. Іванов виділяє такі типи уроків: вступні; первинного ознайомлення з матеріалом; формування понять, за-своєння законів і правил; застосування знань на практиці; формування на-вичок (тренувальні уроки); повторення та узагальнення; контрольні; ком-біновані.

Найбільш поширеною у педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за дидактичною метою. За цією ознакою виділяють такі типи уроків:–

уроки оволодіння новими знаннями;–

уроки формування і вдосконалення вмінь і навичок;–

уроки узагальнення і систематизації знань;–

уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;–

уроки перевірки і корекції знань, умінь і навичок;–

комбіновані уроки.

У «чистому» вигляді будь-який тип уроку, крім комбінованого, важко спостерігати. Запропонована класифікація є зручною, дозволяє укладати календарні і тематичні плани занять, «бачити» динаміку процесу навчання, формування знань, умінь і навичок. Але вона не відображає виховних за-вдань і характеру пізнавальної діяльності учнів. Співвідношення уроків рі-зних типів залежить від характеру навчальної дисципліни, дидактичних цілей і завдань.

Для чіткої організації навчального процесу на уроці важливо правильно визначити структуру уроків кожного типу. Структура уроку –внутрішня будова, послідовність його етапів. Розрізняють мікро- і макроструктуру уроків. Макроструктура – послідовність етапів будь-якого типу уроку. Мікроструктура – внутрішня будова кожного етапу уроку (ме-тоди, прийоми і засоби навчання).

Урок, як процесуальна сукупність дидактичних компонентів, має загальну дидактичну мету (ДМ), за допомо-гою якої прогнозується кінцевий результат уроку (КРУ). Дидактична мета уроку і його структура визначають тип уроку. Для досягнення реального результату формулюють конкретні дидактичні завдання (ДЗ). Дидактична мета уроку конкретизується на основі врахування провідної ідеї змісту на-вчального матеріалу, а завдання передбачають розкриття основних понять чи виконання практичних дій, що є складовими окремих компонентів зміс-ту матеріалу і загальної дидактичної мети.

Кожне дидактичне завдання уроку обумовлює вибір методів навчання (МН). Структура методу є сукупністю елементів (прийомів, дій, операцій), послідовність яких залежить від змісту навчального матеріалу (ЗНМ). За-своєння ЗНМ за допомогою конкретного методу навчання здійснюється в межах певної форми організації навчання (ФОН). Таким чином, щоб ви-значити шлях від дидактичної мети до формування реального результату кожного етапу, необхідно проаналізувати взаємодію таких елементів: