Курсова робота

На тему: розвиток художньо-промислової освіти в Україні

Художньо-промисловий та образотворчий напрямки мистецької освіти. Від початку 80-х років все більше утверджувалася думка, що мистецтво є потужною рушійною силою, яка здатна вплинути на розвиток промисловості, особливо в галузі випуску художніх виробів та виробів широкого вжитку. На перший план об’єктивно виступала невідкладна справа налагодження професійної художньої освіти. Таким чином мали формуватися тісні взаємовпливи поміж творчими шуканнями митців та кожною із ділянок ужиткового мистецтва. Створені за різних умов і обставин мистецькі навчальні заклади у Києві, Львові та Празі тривалий час підтримували розвиток українського образотворчого мистецтва, готуючи підгрунтя для формування національної системи мистецької освіти. Історія довела неспроможність довготривалого і повноцінного функціонування мистецької освіти лише на меценатській основі без підтримки держави.

Художня освіта сприймалася і як засіб для широкої просвітницької діяльності на базі загальноосвітніх і спеціалізованих шкіл, музеїв, курсів. Підхід, в основі якого лежала національна духовна культура, породжував специфічні форми художньої освіти, яка засвоювала традиції народного і професійного мистецтва. Через ремесла та декоративно-ужиткове мистецтво пролягає шлях самопізнання і усвідомлення своєрідності національної культури, відбувалося разом з тим самовизначення моделі національної мистецької освіти. Остання у взаємодії з музеями, мистецькими та ремісничими товариствами, торгівельними організаціями сприяла становленню нових форм розвитку мистецтва та художніх промислів як визначальних складових розвитку національної культури.

Приватна мистецька освіта та її ефективність

Досліджуваний період відзначається неперервним розвитком мистецької освіти приватного характеру, яка виробила різні організаційні форми навчання, засновані на джерелах фінансування приватних осіб. Саме з приватних форм освіти постали і розвивалися паралельно з державними освітніми закладами два головних напрями мистецької освіти – образотворчий та художньо-промисловий (на ранній стадії – фахово-ремісничий), які розширили і збагатили мистецьку освіту в цілому. При меценатській підтримці виникли перші фахово-ремісничі і художньо-промислові школи. В розділі висвітлюється історичний шлях семи приватних шкіл образотворчого та п’яти закладів декоративно-ужиткового спрямування, констатуються факти існування численних дрібних приватних шкіл-майстерень. Автономний характер розвитку таких мистецьких шкіл сприяв формуванню прогресивних і нестандартних методів викладу.

Приватні форми мистецького навчання були зорієнтовані на різні рівні професіоналізму та різні верстви населення – від приватних уроків для загального культурно-естетичного розвитку представників заможних верств до фахово-ремісничих курсів для сиріт. У складній соціальній та економічній ситуації найживучішими виявилися форми приватного вишколу, що орієнтувалися на співіснування з державними навчальними закладами, виконуючи прикладну роль сателітів або функції підготовчих курсів. Притаманна приватним навчальним закладам гнучкість методик, чутливе реагування на нові європейські мистецькі рухи та ідеї, взаємодія з мистецькими товариствами та об’єднаннями, нерідко дозволяли представникам цих шкіл формувати стратегічні лінії розвитку мистецтва цілих регіонів.

Рисунок як основа мистецького вишколу: розвиток методик викладання. Серед проблем методики базових для будь-якого візуального мистецтва навчальних дисциплін однією з провідних виявилася проблема методики викладання рисунку. Трансформація цієї методики загалом розвивалася у загальноєвропейському контексті, але мала низку специфічних рис. Переважання спільних засад викладання рисунку в навчальних закладах центральноєвропейських країн підтвердило, що причини якісної різниці полягають не стільки в методах, скільки в персональному творчому підході до їх застосування.

У галузі художньо-промислової освіти викладання рисунку остаточно втратило самодостатній академічний образотворчий характер і набуло “прикладного” значення для загальної підготовки спеціалістів. Загалом, цінним набутком розглянутої доби є мобільне застосування різних форм і методів викладання рисунку відповідно до потреб, мети вишколу та усвідомлення необхідності якісного викладання дисципліни на усіх ступенях загальної середньої, промислової та мистецької освіти.

Народні промисли і художньо-промислова освіта. Важливе значення для повноцінного розгортання мистецького і мистецькоосвітнього процесів в Україні мала робота зі збереження художніх промислів та адаптація їх до нових умов існування, яка активізувалася і стала справжнім знаменням часу. Діяльність земств у напрямі розвитку та підтримки народних промислів стала зв'язковою ланкою між інтелігенцією та народом, одним з етапів у процесі створення єдиної цілісної культури. В умовах відсутності власної національної держави земства, товариства і спілки творили підвалини справді народного господарства і культури, невіддільною частиною яких було ремесло і декоративно-ужиткове мистецтво.

Історично випробувані форми опіки над ремеслами та ремісничої самоорганізації незмінно існували і культивувалися в українському суспільстві протягом усього розглянутого періоду, а в Галичині – до 1939 р. включно. Незмінною ланкою в системі функціонування цих форм самоорганізації була фахова реміснича і художньо-промислова освіта.

Роль музеїв у становленні художньо-промислової освіти України. Музейна справа в Україні другої половини XIX – початку ХХ ст. набрала великої ваги в загальнокультурному процесі. В цей час багато музеїв почали розгортати свою теоретичну і практичну роботу чітко вираженої спеціалізації у сфері розвитку народних промислів. Проведений аналіз фактичного матеріалу свідчить, що музеї відігравали важливу роль у вирішенні проблем розвитку та адаптації художніх промислів до нових умов існування. В розділі висвітлюється історія діяльності міських промислових та художньо-промислових музеїв у Львові, Чернівцях, Києві, Полтавського губернського земства, музеїв при навчальних закладах у Миргороді, Опішному, Кам’янці-Подільському низки музеїв, створених українцями на еміграції. Під час дослідження музейної діяльності на українських землях визначено кілька її основних напрямів, що сприяли функціонуванню мистецької освіти. На процес зростання творчого потенціалу промислів значний вплив почали справляти мистецтвознавство і мистецька критика. Навчально-виховна функція мистецьких музейних збірок особливо яскраво проявилася на еміграції. Слід відзначити, що деякі аспекти навчання мистецтву на еміграції здійснювалися саме під егідою українських музеїв, економічних та політичних організацій і