Деревообробні школи. Деревообробний промисел Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століть розвивався у руслі будівельного (архітектурного) та меблевого столярства із суміжною галуззю лозоплетіння.

Зміни в характері архітектури кінця ХІХ ст. викликали зацікавлення видатних зодчих народною спадщиною, дерев’яною архітектурою і, зокрема, народними деревообробними промислами. Саме архітектори спричинилися до створення однієї з перших шкіл такого спрямування в Галичині, в Закопаному. В розділі висвітлюється історія деревообробних шкіл в Риманові, Станіславові, Коломиї, Яворові, Львові, констатується діяльність десятків дрібних деревообробних та кошикарських шкіл майстерень. Академiчна система професiйної пiдготовки нерідко вступала в суперечність з традицiйно-народним промислом. Діяльнiсть шкіл переконливо засвiдчує, що нехтування народними традиціями неминуче приводить до виснаження мистецького потенціалу, що прямо залежить вiд методiв викладання загальнохудожнiх дисциплін.

Історія деревообробних шкіл Західної України кінця ХІХ – початку ХХ ст. дає цільне панорамне висвітлення явища, під впливом якого формувалася новітня мистецька діяльність цілої когорти професійних майстрів художньої обробки дерева. Творча праця найвидатніших представників галузі була тісно пов’язана з цими навчальними закладами. Школи визначали подальший розвиток і народного, і професійного мистецтва, залишили спадщину творчу, педагогічну, естетичну, а також цінний досвід помилок і позитивних зрушень у художній обробці дерева.

Косівський мистецькоосвітній осередок. У різні історичні періоди – наприкінці ХІХ століття, у 1910-х, 1930-х і 1940-х рр. – Косів мав усі передумови стати одним з головних осередків розвитку української мистецької освіти. Ставка національних сил на Косів робилася невипадково: адже це давній осередок народного ремесла і мистецтва; але в умовах української бездержавності державну підтримку для розвитку шкільництва здобували інші регіональні осередки. І все ж Косів змагався. Художньо-промислове шкільництво в Косові базувалося на потужних джерелах усіх видів народної творчості – килимарства, ткацтва, вишивки, різноманітного деревообробництва, столярства – і притягало до себе кращі педагогічно-мистецької сили. І хоч Косів не відзначився безперервним історичним шляхом якогось одного навчального закладу, його значення вийшло далеко за межі регіонального мистецького явища. Хоч тут у різний час засновувалися і діяли різні заклади мистецького вишколу, Косів здобув значення загальноукраїнського осередку, який упродовж визначеного періоду зберігав тяглість розвитку національної мистецької освіти.

Мистецька освіта на Буковині. Наприкінці ХІХ ст. Буковина розцінювалася політиками різних держав як стратегічно важливий регіон для розвитку освіти. Найсхідніша в межах Австро-Угорської монархії вища школа була організована саме у місці Чернівцях, що було адміністративним, торгово–економічним та культурним центром найбільш відсталого в економічному та науковому відношенні краю монархії. Пожвавлення діяльності промислових шкіл на Буковині на початку 90–их років ХІХ ст. значною мірою було викликане ініціативою представників української громадськості у буковинському Сеймі.

Як це було характерним для всіх без винятку регіонів України, на Буковині навчання образотворчому мистецтву також стало уділом окремих митців-педагогів, ентузіастів своєї справи. За відпрацьованою в багатьох регіонах Австро-Угорщини схемою на Буковині закладалися основи для діяльності промислової школи та промислового музею, мережі художньо-ремісничих шкіл та курсів.

Тенденції до оптимізації художнього життя особливо відчутно проявилися в декоративно-ужитковому мистецтві, насамперед, в діяльності навчального закладу у Вижниці. Форма організації Вижницької школи у свій час набула значення найефективнішої моделі функціонування шкіл такого профілю. Вона стала однією з небагатьох в Україні, що зуміла відроджувати свою діяльність у незмінному, задекларованому від її заснування напрямку, метою якого був розвиток самобутнього художнього промислу.

Серед усіх деревообробних шкіл Буковини, Західної та Східної Галичини Вижницька школа найближче і органічніше відповідала тогочасному (поч. ХХ ст.) розумінню осередку, що плекає творчий народний дух та розвиває локальну традицію художнього ремесла. Неповторне звучання народженої у Вижниці “Буковинської ноти”, підтримане українською інтелігенцією, стало невід’ємною складовою загальноукраїнського мистецькоосвітнього руху.

Українська мистецька освіта в роки Другої світової війни (1939-1945 р.р.) та поза Батьківщиною (1910 - 1955 рр.)

Мистецька освіта в Україні (1939-1945 р.р.). Зовсім не випадково вічна проблема співвідношення соціальних ідей та мистецтва набула особливого загострення під час війни, ставлячи питання теоретичного мистецтвознавчого характеру. В розділі висвітлюється історія діяльності в умовах німецької окупації Львівської ХПШ, Вищої образотворчої студії, Краєвого інституту народної творчості, десятків фахових ремісничих шкіл на території Галичини.

В організаційно-творчих процесах 1939-44 рр. окремого розгляду заслуговує теоретичне та наукове підгрунтя розбудови мистецької освіти. Воно формувалося окремими особистостями і викристалізовувалося на тематичних зібраннях, з’їздах культурно-освітніх працівників, виставках учнівських робіт, висвітлювалося на сторінках нечисленних, але інформаційно містких та інтелектуально глибоких українських періодичних видань.

Явище мистецької освіти стало чільною складовою частиною культуротворчості в екстремальних умовах. За формою і змістом воно охопило образотворче мистецтво, народне ужиткове мистецтво, музику, театр, ремесла, етнографію і літературу. У своєрідних обставинах військово-політичних режимів українські митці-педагоги зуміли створили розвинуту мережу навчальних закладів, просвітніх установ та наукових осередків, що координували розвиток усіх ланок мистецько-культурного життя. Інтелігенція Галичини та видатні мистецькі особистості Східної України, що переїхали від большевицької окупації, створили реальний і продуктивний механізм мистецького вишколу. Незважаючи на короткий історичний період його дії, він мав унікальний за силою та ідейно-естетичним значенням вплив на подальший розвиток українського мистецтва як в Україні, так і на еміграції.

Композиція, колір та форма в методології української мистецької освіти. Методика викладання основних мистецьких дисциплін вироблялася протягом всього періоду, який ми розглядаємо. Це відбувалося в атмосфері зіткнення нових прагнень і традиційних ідеологічних та методологічних засад мистецької освіти і мистецтва в цілому. Становлення самостійних спеціальних дисциплін в художніх навчальних закладах, зокрема рисунку,