Дієвим засобом налагодження міжрегіональних і міжнародних зв’язків у розвитку промислів і мистецьких шкіл стала організація виставок. Важливу роль щодо координації та спрямування цих процесів відігравали також з’їзди діячів мистецької освіти і художньої промисловості. Поступово все вагомішого значення почали набувати мистецтвознавство і мистецька критика. Через залучення до ремесел та декоративно-ужиткового мистецтва відбувалося самопізнання і водночас самовизначення систем національної мистецької освіти. У взаємодії з музеями, мистецькими та ремісничими товариствами, торговельними організаціями новостворювана мистецька освіта сприяла становленню нових форм розвитку мистецтва та художніх промислів як визначальних складових розвитку національної культури.

Окрім мистецьких навчальних закладів образотворчого характеру, в досліджуваний період на українських землях утворилися розмаїті заклади промислового та художньо-промислового вишколу: політехнічні та академічні навчальні заклади (вищі школи), промислові та ремісничі школи, художньо-промислові школи; реальні школи, фахові навчальні майстерні і лабораторії типу американських “manual training schools”; технологічні майстерні; учні-“термінатори” при фабриках і в окремих ремісників; доповнюючі і вечірні школи та курси; фахові товариства (технічні, промислові, економічні, торгові, мистецькі), звіти, дискусії, реферати, комісії, внески, петиції, проекти реформ і законів; з’їзди, етнографічні, промислові і мистецькі виставки; конкурси; спілки та об’єднання промисловців, ремісників і митців; обмін досвідом із закордонними і вітчизняними аналогічними структурами; фахові часописи з питань промислу, технології, промислової адміністрації, торгівлі, мистецтва; спеціалізовані видавництва; технічні, мистецькі і промислові бібліотеки; популярні лекції і курси з метою розповсюдження знань про художні промисли і мистецький вишкіл в суспільстві; мистецькі і промислові кола, особистий приклад митців-педагогів. У 1920-30-х рр. створені за різних умов і обставин мистецькі навчальні заклади у Києві, Харкові, Одесі, Львові та Празі тривалий час підтримували розвиток українського образотворчого мистецтва, готуючи підгрунтя для формування національної системи мистецької освіти. Історія довела неспроможність довготривалого і повноцінного забезпечення функціонування мистецької освіти лише на меценатській основі без підтримки держави. Художня освіта сприймалася і як засіб для широкої просвітницької діяльності на базі загальноосвітніх та спеціалізованих шкіл, музеїв, курсів. Підхід, в основі якого лежала національна духовна культура, породжував специфічні форми художньої освіти, яка опиралася на традиції народного і професійного мистецтва.

Правомірність питання про явище української мистецької освіти поза Батьківщиною 1910-1950-х рр. з точки зору мистецтвознавства висвітлена автором у дослідженнях останніх п’яти років. Вагомою базою для цього стали архівні та речові матеріали музеїв Праги, Відня, Нью-Йорка, Клівленда, Стемфорда та ін. Останні доводять факти успішного функціонування численних навчальних закладів різного профілю, створених українцями-емігрантами у Чехії, Франції, Німеччині та США. Унікальна ситуація в еміграційних умовах вимагала самоствердження шляхом створення власного мистецького організму. Аналіз мистецької освіти поза Батьківщиною свідчить, що її розвитку українська громадськість надавала не меншого значення, ніж музейництву і виставковій діяльності чи науці загалом. Завдяки наявності механізмів освіти, мистецький процес на еміграції не був перерваний на жодній зі своїх стадій: між двома світовими війнами, у період “таборової творчості” після Другої світової війни, а згодом у США та Канаді. Базування на кращих академічних традиціях української мистецької школи зумовило виразність та стійкий характер творчих процесів на еміграції, їх вихід на рівень загальносвітових завдань розвитку мистецтва першої половини ХХ століття.

Мистецтвознавча наука того часу збагатилася ідеями та утвердженням мобільної субдисципліни – мистецькою критикою.

Українське мистецтво досліджуваного періоду перебувало у стані безперервного напруженого пошуку, прагнучи не тільки відображати, але й формувати притаманними йому засобами нові риси суспільного життя, котре так кардинально змінювалося. Воно відчуло своє історично-епохальне покликання бути активним чинником творення нового образу і нової свідомості. Це осмислення масштабності творення викликало масштабність творчості, в якій мистецькі здобутки всієї минувшини і народної традиції переплавлялися в горнилі сучасності, озаріннями своїми сягаючи надсучасності. Масштабність і значущість процесу потверджується тим, що він охопив усі без винятку сфери художньої творчості і діяльності, зокрема, розбурхав мистецьку освіту, збурив усі види й жанри мистецтва, навіть такі найменш податливі як архітектура і пов’язаний з нею метал.

Вияви крайніх художніх позицій, від ревного розвитку народної традиції до ексклюзивів авангарду і модернізму, заакцентували практично усі види українського декоративно-ужиткового мистецтва, особливо прикладна графіка, кераміка, килимарство, ковальство, художня емаль. Прокладання нових стилетворчих принципів, забезпечення більшої ніж будь-коли свободи самовиразу стали важливими досягненнями навчального процесу мистецьких шкіл.

Змінився й статус мистецької освіти, як говорилося вище. Ця, сказати б, стратегічна мистецька галузь, яка мала глибокі традиції, перебудовувалася в живому процесі життєвих змін, динамічно реагуючи на них і одночасно акумулюючи дотичні інтереси одразу всієї багатої палітри мистецького і культуротворчого процесів з їх різноманітними ідеологічними і художніми апологіями чи доктринами. На тлі бурхливих подій цього збуреного війнами і революціями століття вся інтелектуальна потуга мистецькоосвітнього процесу одразу перетворювалася на мистецькоосвітню практику. Мистецтвознавча наука так і залишила мистецьку освіту в міждисциплінарному науковому просторі. Відсутність наукового осмислення і узагальнення досягнень надзвичайно розгалуженого, багатого новими формами та мистецькими і мистецькоосвітніми ідеями процесу призводить до того, що далеко не всі великі надбання,