у вихідні дні чи на свято сходили-ся хлопці та дівчата до когось у хату, прибрану рушни-ками, співали пісень, танцювали. Давайте і ми з вами під цими чудовими оберегами затанцюємо.
До зали заходить танцювальний гурт дітей і виконує український народний танець (на вибір музкерівника).
Ведуча. Колись в Україні не було такої дівчини, яка не вміла б ткати чи вишивати. За давнім звичаєм, тільки-но дівчинка підростала, вона мала готувати собі посаг. Довгими осінніми та зимовими вечорами молоді дівчата вишивали рушники, сорочки, хустки. Кожна намагалася вишити на рушнику чи сорочці такий малюнок, щоб він не був схожий на інший. За їхньою якістю оцінювали дівчину як майбутню господиню.
Рушники берегли, їх передавали як обереги з поко-ління у покоління, Дивовижні орнаменти рушників, які ви сьогодні бачите, створили руки наших народних майстринь.
На середину зали виходять діти.
Сьома дитина. З прадавніх часів до нас дійшов зви-чай зустрічати гостей хлібом на рушнику. От і сьогодні вітаємо наших гостей хлібом і сіллю. (Підносить на рушнико-ві гостям коровай із сіллю та калиною).
Ведуча. Поки ми з вами відпочивали та роздивляли-ся різні рушники, ваші малюнки вже підсохли. Давайте влаштуємо виставку з цих рушників. Хто хоче розказати про свою роботу? (Діти розповідають за бажанням). Чудові у вас вийшли рушники, але час закінчувати заняття. Лунає українська народна музика.
Ведуча. Ось і закінчилося наше заняття. Ви чимало дізналися про рушник у народних звичаях та традиціях, ознайомилися з обрядовою скарбницею українського народу. Наше життя — це біле полотно, на якому доля мережить свій візерунок. Тож нехай на полотні нашого життя переплітаються радісні червоні, жовті, блакитні, зелені кольори і вічними будуть символи здоров'я, дос-татку, щастя та злагоди.