Дана модель охоплює окремі соціальні простори, без яких неможливо організувати цілеспрямований процес соціалізації обдарованих учнів. Залежно від міри взаємодії цих соціально-впливових складових створюються нові можливості для розвитку і саморозвитку особистості, оскільки кожна із них може по-різному впливати на проходження процесу соціалізації, видозмінювати його та трансформувати.

Таке твердження цілком правомірне, оскільки інтегральна якість соціосфери, яка включає кілька різних соціосередовища, проявляється в тому, що вона сприяє забезпеченню сприятливих умов для розвитку особистості, її соціального самопочуття в різних видах діяльності, у взаємодіях з іншими людьми, у різних соціальних структурах, для більш повної реалізації творчих можливостей і здібностей, які в кінцевому результаті впливають на ефективність творчої діяльності учнів.

Таблиця 2.1

Система педагогічних умов соціалізації обдарованих учнів

Організаційні | Когнітивні (пізнавальні) | Виховні | Соціальні

- організація роботи гуртків, секцій, студій; | - проведення олімпіад; | - проведення свят: “Наші традиції”;

- рейд-перевірка “Органі-зація початку уроків”;

- засідання методичної комісії;

- розробка та складання річного плану роботи школи;

- участь учителів у роботі районних та міських науко-во-теоретичних семінарів;

- складання навчального плану | - проведення предметних тижнів;

- цикл радіопередач “У світі цікавого”;

- проведення тижня предметних екскурсій; | - проведення загально-шкільних лінійок; | - відвідування установ міста:

музеїв;

театрів.

- організація та проведення КВК, виставки дитячих робіт “Світ фантазії та творчості”; екологічного десанту “Екологічна осінь”, дня відкритих дверей та ін.

- проведення олімпіад творчості з предметів гуманітарного циклу;

- участь у благодійній діяльності;

- проведення семінарів; |

- шефські концерти, вистави

Тому введення у практику означеної моделі (рис. 2.3) сприяє збалансованості у соціально-освітньому середовищі, усуненню деформації і своєчасному рішенню соціально-виховних конфліктів – це є певне відображення суті процесу соціалізації . У даному випадку мова може йти про „виховання в контексті соціалізації” [46, с.108].

Рисунок 2.3 Модель процесу соціалізації особистості обдарованого учня.

Передбачаючи систему педагогічних умов з метою здійснення соціалізації обдарованих учнів ми окреслювали низку соціально-педагогічних факторів, які впливають на них, та тих агентів, з якими учень безпосередньо вступає у взаємодію у процесі соціалізації. Практика показала, що і фактори, і агенти соціалізації на різних вікових етапах розвитку школяра є різними. Водночас, окреслюючи в моделі процесу соціалізації обдарованих учнів чотири сфери життєдіяльності кожної дитини, ми не могли обійти питання виявлення соціально-педагогічних механізмів соціалізації особистості: традиційних (притаманних його сім’ї і найближчому оточенню; інституціальних (взаємодія з інститутами суспільства, організаціями, засобами масової комунікації); стилізованих (діють в межах певної субкультури); міжособистісних (функціонують у процесі взаємодії учня з суб’єктивно значущим для нього особами – батьками, ровесниками, друзями).

Проектуючи використання механізмів соціалізації на основі запропонованої моделі, ми враховуємо той факт, що на різних вікових етапах може домінувати той чи інший характер соціалізації. В теорії та практиці соціалізації простежуються її чотири складові (за А.Мудриком):

тихійна соціалізація людини у взаємодії і під впливом об єктивних обставин життя суспільства зміст, характер і результати якої визначаються соціально-економічними і соціокультурними реаліями;

відносно керована соціалізація, коли держава передбачає певні економічні, законодавчі, організаційні міри з метою вирішення своїх завдань, які об’єктивно впливають на зміни можливостей і характеру розвитку, на життєвий шлях тих чи інших вікових груп;

відносно контрольована соціалізація – планомірне створення суспільством і державою правових, організаційних, матеріальних і духовних умов для розвитку учня;

більш-менш свідома самозміна особистості, котра має згідно з індивідуальними ресурсами і відповідно чи всупереч об’єктивним умовам життя [46].

Природно, що таке широке бачення соціалізуючого процесу та складових соціокультурного середовища дозволило нам врахувати одну із надзвичайно важливих складових в системі умов розвитку творчо обдарованої особистості: міра систематичності, інтенсивності, характер, зміст, форми і способи організації соціального досвіду, освіти та індивідуальної допомоги безпосередньо залежать від віку і статі вихованців, а також, певною мірою, від їх соціально-культурної приналежності.

Таке розуміння складових соціалізуючого процесу і механізмів впливу, безперечно, потребують пошуків і розробки соціально-педагогічних технологій, які б дозволили оптимізувати процес соціалізації обдарованих дітей.

Таким чином, соціальне мікросередовище, соціальна установка, соціальні цілі та наявність відповідних педагогічних технологій і механізмів фактично можуть забезпечити адекватну можливість розвитку особистості, її самоствердження і прояв у соціумі.

Спираючись на теоретико-методологічні дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців (О.Гнатюк, О.Зазимко, О.Музика, А.Матюшкін, Л.Різник та ін.), навряд чи варто доводити, що розвивати обдаровану особистість може лише таке виховання та навчання, які надають їй свободу пошуку і право на власний вибір. Тому нам довелось принципово змінювати позицію педагогів щодо процесу навчання, а також спонукати учнів вчитися.

Сьогодні уже остаточно визнано, що друга половина ХІХ та кінець ХХ ст. – це період глобальних інноваційних процесів у різних галузях науки, економіки, культури, суспільного життя, в мистецтві, побуті. Інновації змінюють всю систему стосунків людини зі світом, впливають на свідомість особистості, її систему цінностей, ускладнюючи і без того непросте життя та вимагаючи від людини різного роду пристосувальних умінь, навичок, мотивів адаптації до соціального довкілля.

Суттєвою тенденцією останніх десятиліть ХХ ст. стало те, що у розвинених країнах намітилось значне збільшення капітальних вкладень в освітню сферу.

В Україні, де освіта формально визначається пріоритетним напрямком державної політики, насправді доля витрат на неї у бюджеті складає фактично 1%, хоча бюджетом передбачається 3,8%, а законом “Про освіту” визначається 10%. Як наслідок, через нестачу коштів для нормального функціонування освітньої галузі в Україні намітились