Як справедливо зазначається у працях провідних науковців (В.Андрущенко, В.Гриньова, О.Кульчицька, Н.Ничкало, О.Пєхота та ін.), процеси, які мають місце у фінансуванні освіти, носять об’єктивний характер. Це пов’язано з тим, що система освіти розвивається швидше, ніж виробництво валового національного продукту, і вона рано чи пізно загальмує розвиток до того часу, поки темпи росту економіки та освіти не прийдуть у відповідність. Але до того часу, поки не підвищаться темпи економічного зростання, не буде вирішена проблема дефіциту платіжного балансу, країна буде відчувати труднощі навіть у підтримці на належному рівні мережі навчальних закладів, що існує, не говорячи вже про її вдосконалення. Зберегти долю фінансових ресурсів, що витрачається на освіту, таким країнам буває надзвичайно важко34].

Отже, з метою прискорення економічного зростання Україна змушена йти по шляху поліпшення системи освіти до тих пір, і поки наша економіка не досягне певного рівня розвитку, капітальні вкладення в освіту будуть недостатніми. Тому позитивне розв’язання проблеми пошуку обдарованих дітей, їх навчання, розумна та вчасна соціалізація буде сприяти загальному піднесенню рівня й освіти, й економічного та політичного розвитку країни, а уряд при цьому забезпечить оптимальні умови для активного посилення цих процесів.

Оскільки зміна економічного статусу держави вплинула на його соціальний статус, ми можемо спостерігати, що відбувається швидка дезінтеграція соціальних груп. Нові соціальні групи здійснюють зворотний вплив на всю життєдіяльність суспільства, в тому числі й на освіту, що проявляється, зокрема, у виникненні ринку освітніх, інноваційних як за змістом, так і за формою послуг. Досить часто інноваційність і якість навчання та виховання дітей виявляються поняттями несумісними. Але недоліки діяльності освітян з інноваційної діяльності ні в якому разі не можуть перекреслити стійкої тенденції до створення мережі навчально-виховних закладів, що працюють в інноваційному режимі. Саме до таких типів навчальних установ належать профільні загальноосвітні навчальні заклади, в яких триває процес нагромадження досвіду розробки та впровадження нових педагогічних технологій з проблеми соціальної адаптації обдарованих дітей.

Незаперечним є факт, що на функціонування системи освіти в Україні великий вплив мають сучасні політичні умови. Демократизація суспільного життя та входження України до ринку вимагає від української освіти розв’язання низки нових і надзвичайно складних проблем. До них можна віднести:

по-перше, проблему створення і впровадження в освітню практику нової виховної парадигми, що ґрунтується на ідеї особистості, як основної цінності, що має можливість жити в умовах економічної й політичної свободи. Тому до найважливіших завдань сучасної освіти належать: формування гуманістичної спрямованості особистості, розвиток толерант-ності, інтелектуальної розвинутості, світоглядної чесності, здатності до співпраці й взаємодії з іншими людьми, уваги й поваги до іншої точки зору;

по-друге, проблему організаційну, яка вимагає пошуку раціонального співвідношення централізації та децентралізації влади в управлінні освітою. Наприклад, в деяких зарубіжних країнах, зокрема у США, в Канаді, перевага надається децентралізації. Підтримуються творчі можливості управлінців і педагогів на місцях, здатність вирішувати не тільки повсякденні педагогічні завдання, але й кваліфіковано, на високому професійному рівні розв’язувати завдання щодо визначення довготривалої освітньої стратегії та вибору тактики;

по-третє, оновлену проблему виховання нової генерації професіоналів в усіх галузях народного господарства, виховання націо-нальної інтелектуальної і державної еліти. Створення та розвиток мережі навчально-виховних закладів нового типу (ліцеїв, коледжів, приватних шкіл, комплексів тощо), метою функціонування яких є навчання та виховання обдарованих, здібних дітей і молоді, - одна з перших спроб її розв’язання на законодавчому рівні. У Законі України „Про освіту” підкреслюється що, з метою “розвитку здібностей дітей створюються профільні класи (із поглибленим вивченням окремих предметів або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об’єднань” [22];

по-четверте, проблему входження нашої системи освіти в світовий освітній простір. Відмова від усталених ідеологічних штампів сприяє розгортанню співробітництва з іншими державами не лише в політичній, а й у соціально-культурній, науковій та освітній сферах. Цьому сприяє прозорість кордонів, що робить можливим ознайомлення із станом і особливостями освіти високорозвинених країн, дає поштовх для переосмислення процесів навчання та виховання, сприяє створенню саме “інноваційного клімату”. Але, на думку Б.Гершунського [38], на цьому шляху можна припуститися значних помилок. Мова йде про спокусу реформування нашого освітнього простору шляхом копіювання систем освіти високорозвинених країн. При цьому ігноруються такі два принципових моменти, як: а) складові нашої системи освіти, що забезпечили її потужний освітній потенціал, що давало значно вищий, ніж у будь-якій розвиненій країні рівень освіти; б) врахування особливостей українського менталітету. Тому, починаючи реформування освіти, необхідно брати до уваги менталітет українського соціуму, який значною мірою відрізняється від американського, канадського, французького та і взагалі європейського менталітету.

Навряд чи варто доводити, що перехід від тоталітаризму до демократичного суспільного устрою, від планового господарства до ринкового – це досить важкий процес, який в одну мить здійснити неможливо: виявляється, зокрема, і природний ментальний опір новому. У зв’язку з цим системні