У дослідженнях вітчизняних та зарубіжних науковців (Ю.Гільбух, М.Карне, О.Кульчицька, Н.Лейтес, О.Лодзинська, О.Музика, Л.Новікова та ін.) містяться цікаві спостереження щодо характеристики двох підходів.

Відомий англійський вчений У.Ешбі стверджує, що великі здібності, талановитість і навіть геніальність визначаються набутими якостями і, в першу чергу, характеризуються тим, якою є програма інтелектуального розвитку в процесі навчання, за умови, що програма орієнтована на вирішення творчих завдань, можна сподіватися на більш високий рівень обдарованості тих, хто навчається за нею, порівняно з тими, що орієнтовані на репродуктивні види завдань. Другим фактором розвитку обдарованості автор вважає працездатність, а тому і здібним вважається той, хто після тисячі невдалих спроб робить тисяча першу і приходить до відкриття, в той час, як бездарний уже після першої невдачі залишає проблему невирішеною і приймається за іншу [18].

Але з того часу, як вивчення обдарованості стало предметом уваги в науковій практиці в Радянському Союзі, стало можливим здійснення позитивного впливу на практику навчання обдарованих дітей. Найбільш відомими стали з них дослідження обдарованості Н.Лейтеса [37-38] та А.Матюшкіна [42]. В Україні, хоч науковці спеціально не досліджували цю тему, практика будувалась навколо підходів В.Сухомлинського [57,58,59] А.Мака-ренка [41], В.Шаталова [62], які запропонували концепцію такого змісту: всі діти від народження талановиті, здібні до навчання, а подальша доля їх залежить від школи, особистості вчителя, від принципів, на які він спирається, і методів, прийомів, які він обирає.

Обдарованість, про яку згадує М.Бердяєв [6, с.14], може по-різному втілюватись у реальному процесі життєдіяльності особи.

Науковці США, Німеччини, Японії, Латвії більше схильні розглядати потяг до розумової праці як показник обдарованості, а це, у свою чергу, стало для нас джерелом розробки відповідної методики навчання.

Н.Лейтес розрізняє три категорії здібностей:

діти, які дуже рано проявляють високий рівень інтелектуальних процесів;

діти, які яскраво виявляють здібності до окремих наук;

діти, які мають потенційні ознаки обдарованості, зокрема: особливу оригінальну, самостійну манеру суджень, неорди-нарність розв’язання різних проблем, чітку спрямованість на певну діяльність, високий рівень зацікавленості в результаті.

Показником обдарованості людини є її постійні високі досягнення в оволодінні знаннями, що поєднуються з високим рівнем пізнавальної активності [38].

Українські вчені (В.Алфімов, С.Гончаренко, О.І.Кульчицька та ін.) досить глибоко вивчили та узагальнили напрямки прогресивної педагогічної теорії щодо народження, навчання, виховання обдарованих дітей.

Таких дітей можна розділити на три групи: до першої групи можна віднести тих, хто пов’язує народження потенційного генія чи видатного таланта з генетичними факторами (Н.Грищенко, О.Кульчицька, А.Матюшкін, В.Чудновський); до другої групи належать ті, хто вважає, що всі народжуються однаковими („tabula rasa” – чиста дошка), а далі вже середовище й виховання формують особистість відповідно до запитів середовища та бажання вихователів, які через постановку мети, завдань виховання добирають для їх реалізації адекватний зміст, методику, форми навчання (Н.Куліш, В.Моляко, А.Сманцер, В.Ядов); проте третя група вчених визначальним фактором називає навчання та виховання (А.Дусавицький, А.Лосєва, П.Самовол, Н.Шумакова).

Щодо соціалізації обдарованих дітей, то за даними соціальних досліджень фонду Сороса, 30% відрахованих за неуспішність учнів зі школи – це, як не прикро, були високо обдаровані діти.

Проблема виховання обдарованих дітей полягає не тільки в тому, щоб у процесі навчання не зашкодити їхньому розвитку, а й підготувати їх до участі у реальних процесах життєдіяльності.

Усе зазначене вище зумовило необхідність перебороти усталені стереотипи соціалізації обдарованих учнів і виявити ефективні механізми впливу на неї і, в першу чергу, взаємодії з нею.

Науковцями доведено, що, аналізуючи роль учителя в роботі з неординарними дітьми, ми розкриваємо ті основні умови підготовки вчителя до роботи з обдарованими учнями, які здатні забезпечити нормальний прояв і розвиток кожної здібної особистості учня. Основні сфери прояву обдарованості дітей (інтелектуальна сфера, сфера академічних досягнень, творчість, спілкування та лідерство, сфера художньої діяльності, рухова сфера) вимагають від учителя: знайти, діагностувати відповідні якості обдарованості та адекватно на них реагувати.

Розглядаючи теоретичні концепції, нами виявлено, що питання виховання і соціалізації обдарованих дітей розглядали американські дослідники Керол Текерс та М.Карне. Вони вбачають дві проблеми у навчання і соціалізації обдарованих дітей: батьки й обдаровані діти та суспільство й обдаровані діти.

Щодо першого аспекту, то батьків, частіше всього, дратує висока активність обдарованих дітей, швидкий інтелектуальний розвиток та опанування мовою, особливо її словниковим багатством, які вносять ускладнення у сімейні стосунки. Взагалі безліч запитань обдарованих дітей своїм батькам часто залишаються без відповідей, а поступовий розвиток агресивності з обох боків викликають бажання у дітей взагалі припинити спілкування і вже не розкривати ні своїх намірів, ні своїх можливостей будь-кому.

Щодо реакції суспільства на обдарованість дітей і дорослих, то і К.Текерс і М.Карне визначають, що американці не люблять “розумників”, вони їх дратують [28]. Відповідно до уявлень педагогічної науки, антиінтелектуалізм широко поширений у США. Художні й спортивні здібності оцінюються суспільством високо, а ось інтелектуальність чомусь не народжує симпатій. Тому можна вважати, що позиція К.Текерс і М.Карне про те, що є щось таке в американському характері, що не приймає “юних розумників”, може бути справедливою і для нашого українського менталітету.

Певним елементом визнання проблеми обдарованості у суспільстві є факт уваги уряду США до проектів, спрямованих на підтримку обдарованих дітей, у той час, як у нас таких проектів майже немає або є дуже мала кількість.

Питаннями допомоги обдарованим дітям в межах держави займаються спеціальні служби, які покликані виявляти,