ретної ситуації, розвиток дитини та її соціалізація, залучення до апробації одержаних знань у соціальному досвіді. В таких умовах відбувається об’єднання науково-методичної, навчально-виховної, розвивально-творчої та соціально-адаптивної діяльності.

Такий творчий підхід, безперечно, ставить за мету створити позитивні мотиви, оптимальний вплив на творче мислення, створення таких умов, щоб кожний обдарований учень зміг оцінити свої можливості і реалізувати прагнення до саморозвитку .

Відомо, що для учнів, а обдарованих особливо, є притаманним бажання реалізовувати себе у різних сферах життєдіяльності. Таке бажання може не проявлятись лише у тому середовищі, де відсутні умови для реалізації особистості.

Це по-яснюється тим, що учень прагне будь-якою ціною самоутвердитися. А звідси й поява необхідності прояву "Я" у всіх сферах життєдіяльності. Тому на певному етапі життєдіяльності дитини стає немовби „тісно” в од-ному соціальному просторі, де можна успішно реалізувати себе, але де мало мож-ливостей для більш широкого, наповненого змістовного спілкування, відпочинку, змагань тощо.

Виходячи із вищезазначеного, ми повинні розуміти процес, який приводить кожного учня до бажання „вийти” за межі школи і виразити себе в гуртку, клубі. Саме тут дитина може виразити себе на-стільки, наскільки створені для цього необхідні умови.

До речі, виявле-но, що компенсація однієї сфери життєдіяльності іншою не спрацьовує, відсутність тієї чи іншої сфери чи недостатня їх кількість створюють в особистості психологічний дискомфорт, напругу, які, у свою чергу, можуть призвести до „замирання”, затухання інтересу до того чи іншого виду діяльності.

За допомогою методів опитування, включеного спостереження, бе-сід було виявлено, що навіть ті, хто проявив себе особливо яскраво у певній сфері, прагнуть реалізувати себе і в інших сферах діяльності.

Така тенден-ція простежується у 79,3% обстежених нами учнів. Звичайно, не у всіх сферах особистість реалізує своє "Я", свої здібності і вміння достатньо повно.

Дослідницько-експериментальна робота показала, щоб ідею застосування всіх сфер життєдіяльності реалізувати найбільш ефективно, необхідно виконати низку педагогічних вимог:

кожна сфера життєдіяльності має бути представлена у тимчасо-вому мікросоціумі набором різноманітних форм діяльності;

важливо, щоб особистість виступала суб"єктом життєді-яльності;

в кожній сфері життєдіяльності від особистості потребуються значні зусилля вольових, інтелектуальних і емоційних сил.

Важливим шляхом впливу на становлення особистості є використання в життєдіяльності профільного навчального закладу урізноманітнення за складністю, змістом і напрямком форм виховної роботи.

На нашу думку, особистість не може реалізувати себе, здійснити самовдосконалення в одній-двох справах.

Тому у планах навчального закладу передбачаються такі комплексні справи, які можуть включати найрізноманітніші види діяль-ності, які потребують включення ще у додаткові два-три види, які учні мають змогу вибрати для себе, з урахуванням свого бажання та нахилів, діяльності.

Наша практика і спостереження дозволили виявити великі можли-вості для саморозвитку і соціалізації обдарованих учнів через такі форми роботи, які потребують включення до різних видів діяльності: ігри (розігрування сцен, інсценівок, костюмованих балів тощо), предметно-практичної діяльності (виготовлення самими учасниками костюмів, масок, оформлення місця дійств); інтелектуальних змагань, вікторин; спортивно-туристичної діяль-ності та ін. Проте поряд з великими комплексними справами, які потребують чималої підготовки та й певної підготовленості до них обдарованих учнів, доцільно викорис-товувати і так звані малі форми: конкурси, творчі змагання, концерт-блискавка „Ми найкращі”, виставка, літератур-не змагання та ін. Такі форми роботи часто проводяться з метою „душевного” відпочинку учнів. Практика засвідчує, що використання малих форм дозволяє зробити життя учнів досить насиченим і багатогранним. Відомо, що для учня вільний час, виражений у формі бездіяльності, є найбільш небезпечним фактором.

Таким чином, залучення учнів до спільної справи дозволяє особистості не лише реалізувати себе в різних справах, а і пізнати навколишній світ, визначити своє місце в ньому. Наочно така виховна система може мати певну модель, де всі компоненти взаємодіють і впливають на особистість (див. рис. 2.6). дана модель досить чітко відображає спрямованість на активізацію діяльності учня.

Рисунок 2.6 Модель виховної позанавчальної діяльності

На цій підставі можна вважати, що індивідуальна робота вихо-дить за межі простої корекції виховного процесу. Вона набуває статусу інтегративного методу, що забезпечує нові умови становлення особисто-сті, за яких сама особистість максимально активно проявляє себе, пі-знає, розвиває, формує.

Сам учень вибирає напрямок свого розвитку і самовдосконалення. Тобто організація індивідуальної роботи є „способом педагогічного впливу на особистість з метою оптимізації її спільного со-ціального, вікового та індивідуального розвитку” [10, с.235]. Саме такий підхід робить учня активним співучасником та ініїцатором вихован-ня і власного розвитку, спираючись при цьому на свої здібності.

До цього часу ще досить активно живе думка, що учень не може жити поза колективом. і колектив розглядається і як об’єкт, і як суб’єкт цілісного процесу. Зокрема, свого часу В.Шаталов наголошу-вав на тому, що саме в колективі школярі пізнають себе [62]. Оцінюють інших, реалізують свої здібності, реалізовують свої запити та інтереси.

А.С.Макаренко підкреслював, що колектив не пригнічує індивідуальність, а навпаки, саме в колективі дитина може проявити себе всебічно і во-дночас збагачувати своє "Я" [41].

Включаючи учнів у різноманітні форми роботи різні за склад-ністю і напрямками, ми дійшли висновку, що ефективність даного шля-ху значно посилюється, якщо при цьому враховуються такі вимоги:

щоб виховна ефективність форм роботи зростала, вони повинні мати соціально-корисне завдання;

у всі форми організації життєдіяльності має бути закладена ме-та ліквідації суперечності між індивідуальними і колективними потреба-ми та інтересами;

форми