Розумова гнучкість – це здатність переключатися з одного типу мислення на інший, з одного предмета – на другий, третій і т.д.

Розумова витривалість – це здатність витримувати бажаний рівень активності без відриву від процесу мислення і без довготривалих перерв, щоб від початку і до завершення роботи залишатись у бажаному оптимальному режимі.

Розумова координація – це здатність урівноважено поєднувати окремі мислительні процеси при виконанні кількох справ одночасно і прагненні довідатися про нове.

Разом з тим питання координації надзвичайно складне з погляду практики розумової діяльності. Думка про те, що в один і той же час можна ефективно розв’язувати кілька завдань, стає непродуктивною.

З’явились нові й переконливі позиції: людина в один і той же час може продуктивно розв’язувати лише одне завдання [61].

Огляд педагогічних джерел з проблеми дослідження дозволяє нам розглядати чергове розумове навантаження, чергування напруження і розслаблення мозку різними способами, як процес підтримки розумових здібностей у творчій формі.

Ми вважаємо, що соціалізацію обдарованої особистості в умовах навчального комплексу «Дитячий садок-школа» можна розглядати як процес створення таких оптимальних умов (соціально-економічних, соціокультурних, освітніх, соціально-побутових), які у сукупності сприяють самовихованню, самовдосконаленню особистості, стимулюють учня формувати у собі бажані ним і суспільством соціально значущі якості.

Безперечно, здібності – це індивідуальні особливості людини, які є однією із необхідних умов успішного вибору відповідного способу діяльності. Здібності дозволяють особі обирати такі види діяльності, які, у свою чергу, сприяють подальшому їх розвитку й сприймаються вже як обдарованість. Можна розуміти це явище як таке, що дозволяє свідомо розвивати наявні здібності, які шляхом удосконалення певних видів діяльності (до якої особа має бажання, задатки, нахили) стають джерелом активного поступального руху до успіху, одержання винагороди, як дарунку за обдарованість.

З одного боку, здібність є ознака, з якою людина народжується, а з другого – вона не залишаються незмінною, а вдосконалюється, відточується, роблячи особу обдарованою, або, навпаки, – притуплюється, відмирає. Високий рівень обдарованості називають талантом.

Слід зазначити, що більшість дослідників, спільні у тому, що обдарована особистість — це індивід, який володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, який вміє відкинути звичайне, шаблонне.

Так, Т.І.Сущенко пропонує розглядати обдарованість як сукупне виявлення особистісних якостей, коли не тільки інтелектуальні, а й усі інші здібності виступають у взаємодії й єдності. Розкриваючи сутність обдарованості в соціально-педагогічному аспекті, слід зазначити, що обдаровані діти характеризуються як такі, що досить рано проявляють здібності й нахили до певних видів діяльності [52]. Маючи високий рівень здібностей, такі діти можуть досягати високих результатів у певних видах діяльності, якщо для них будуть створені відповідні умови.

Дослідники проблеми обдарованості [7, 13, 34, 37, 39, 48, 51] доводять, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю особистості. Про це свідчать праці Н.Лейтеса, А.Матюшкіна, В.Моляко, В.Рибалки, О.Романовського та ін.

При цьому загальна розумова обдарованість є запорукою яскравого прояву інших спеціальних видів здібностей і має різнобічний характер. Зокрема, вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність. Виходячи з цього, можна говорити, що поняття “обдарованість” розглядається як єдність різноманітних здібностей, що забезпечує найбільш успішне виконання поставлених завдань.

Тривалий час науковці у ХХ ст. (Г.Андрєєва, Л.Божович, М.Гнатко, А.Дусавицький, І.Кон, О.Кульчицька, А.Лосєва та ін.) розглядали питання щодо обдарованих дітей лише з позиції матеріалістичної філософії, враховуючи при цьому те, що особливості побудови мозку, кори великих півкуль людини, швидкість протікання нервових процесів, особливо періоди утворення тимчасових нервових зв’язків, час вироблення диференційованих зв’язків, цілих систем, у яких об’єднуються різні нервові процеси, а також особливості їх прояву з погляду природних задатків і спеціальних анатомо-фізіологічних основ.

Таке розуміння обдарованості особистості засвідчує той факт, що будь-яка діяльність вимагає від людини наявності не однієї, а кількох різних здібностей. Це стосується переважної більшості людей різних професій. Наприклад, для успішної роботи вчителя велике значення мають розвинута спостережливість, добра зорова і словесно-логічна пам’ять, сильна уява та добре володіння усним й письмовим мовленням, комунікативні здібності, вміння зосереджувати увагу на тій чи іншій дії учня, на його настрої та багато інших здібностей, якими повинен володіти вчитель для успішної роботи.

Якщо говорити про проблему здібностей, то її вивчення розпочалось в ХІХ столітті й досить інтенсивно продовжується в сучасний період.

Так, І.Бех, Л.Божович, С.Бондар, Л.Виготський, В.Зінченко, І.Кон, Н.Лейтес, А.Леонтьєв та ін. розглядають здібності як такі задатки, що можна та потрібно розвивати у процесі навчання, освіти, виховання, як такі, що ведуть до формування талановитості людини взагалі та до високого рівня професіоналізму фахівця зокрема.

Слід сказати і про те, що у процесі розвитку окремих людей, у них виробляються різні спеціальні здібності. Вони є різноманітними проявами здібностей людини до самостійної трудової діяльності і засвоєння нею в процесі навчання того, що було створено людством в ході історичного розвитку в певному географічному чи соціальному середовищі.

На основі цього показника створюються тести на виявлення у дітей розумової обдарованості.

Оскільки обдарованість у дитячому віці можна розглядати як потенціал психічного розвитку відносно наступних етапів життєвого шляху особистості, слід урахувати складність самої проблеми „обдарована дитина”. Обдарованість конкретної дитини - значною мірою умовна характеристика.

Сказане у своїй сукупності дозволяє припустити, що такі поняття як „талант” і „геній” розрізняються, насамперед, за рівнем і якістю здібностей та інтенсивністю їх прояву.

Талант характеризується здатністю до досягнень вищого порядку в рамках того, що вже