Таким чином головним результатом роботи педагогічного колективу має бути достатньо високий рівень підготовки дитини до реального життя, що, насамперед, передбачало оволодіння нею широкою інформацією про довкілля, соціальними навичками й практичними уміннями, що й забезпечує йому індивідуальну соціальну адаптацію в умовах мінливого суспільства та високу соціальну мобільність, його здатність до можливих швидких змін, готовність до виконання соціально-значущих ролей.

Соціальна адаптація як складова соціалізації водночас передбачає і здатність до змін, що відбуваються в індивідуальних орієнтаціях, а це потребує серйозної роботи педагогів над розвитком в учнів здібностей та нахилів до самоорганізації, до творчої діяльності, вміння відстоювати свої права через опанування високих рівнів правової і морально-соціальної культури.

Розкриваючи специфіку навчального процесу, він завжди може запропонувати методику роботи з врахуванням психологічних особливостей кожного учня, навчальної групи і вчителя як цілісного організму, що постійно рухається, взаємодіє, розвивається і змінюється.

Процеси гуманітаризації й гуманізації як можливі напрямки вдосконалення середньої освіти повинні бути зорієнтовані, перш за все, на створення сприятливих умов для самореалізації, самовдосконалення, розвитку соціальної особистості, на формування повноцінного гуманного середовища, де здійснюється інтелектуальне і творче спілкування, в основі якого є ставлення до кожного учня як до особистості, індивідуальності, з особливостями якої необхідно рахуватись і які потрібно поважати.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив нам визначити принципи навчально-виховної роботи , зокрема з формування та розвитку обдарованості учнів: відповідності змісту навчально-виховної роботи перспективам соціально-економічного розвитку суспільства, його соціальним цінностям; зв’язку між змістом і формами навчально-виховної роботи по формуванню та розвитку обдарованості учнів; забезпечення єдності між придбанням та застосуванням знань, вмінь та навичок з метою розвитку обдарованої особистості; спрямованості на оптимізацію процесу соціальної адаптації особистості; систематичності та послідовності у взаємодії психолого-педагогічних факторів системи навчально-виховної роботи по соціалізації обдарованих учнів

Успіх процесу соціалізації особистості учня, обдарованого зокрема, залежить як від низки об’єктивних, так і суб’єктивних обставин, умов, які тісно взаємопов’язані і обумовлюють один одного. Хоча при здійсненні соціалізуючого процесу ми повинні враховувати той факт, що освіта і соціально-виховна діяльність як термінальна цінність, що має соціокультурну і особистісну привабливість, відійшли на досить віддалену позицію.

Таким чином, особистісно орієнтоване виховання обдарованої особистості розглядається нами як процес психолого-педагогічної допомоги учню у ставленні до його суб’єктності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвого само-визначення.

Особистісно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес підтримки, соціально-психологічного захисту, розвитку особистості, підготовки до активної творчої діяльності тощо.

Саме навчально-виховне середовище навчального закладу є тим соціумом, в якому процес соціалізації обдарованих учнів може бути ефективним, оскільки він зорієнтований на створення сприятливих можливостей для самовдосконалення, самореалізації, розвитку особистості, повноцінного, гуманного мікросередовища, де здійснюється інтелектуальне становлення обдарованих учнів.

Динамізм, мобільність і гнучкість системи середньої освіти багато в чому пов’язані не лише з формуванням міждисциплінарних зв’язків, з процесами диференціації та інтеграції знань, їх системним характером, а й зі створенням соціально-педагогічних умов для розвитку соціальної особистості у підсистемі позанавчальної діяльності учнів.

Усі складові освіти мають доповнювати одна одну, оскільки саме ця взаємодоповнюваність адекватна вимогам суспільства до особистості, в діяльності якої наявні тісно переплетені загальнонаукові, спеціальні і гуманістичні аспекти. Тому в основу пріоритетних напрямків навчально-виховної діяльності в ДНЗ-школі №1 с.м.т Немирова Львівської області закладено такі завдання:

Створення інтелектуально-духовного соціально-виховуючого середовища.

Створення соціально-педагогічних умов з метою стимулю- вання внутрішніх сил дітей до саморозвитку і самовиховання.

Активізація спілкування як необхідного компонента взаємодії, гармонізації стосунків творчого взаємовдосконалення.

Сприяння гармонізації стосунків у групах та в колективі в цілому.

Ми визначили, що для спонукання дітей до самовдосконалення, самовиховання, самоосвіти необхідно:

активізувати їхній інтерес і внутрішню потребу до само-вдосконалення;

забезпечити їх необхідною теоретичною інформацією;

допомогти їм оволодівати прийомами і методами самовдосконалення;

сформувати в учнів уміння і навички щодо контролю свого рівня знань, вихованості і навчити їх добирати прийоми й засоби для подальшого корегування власної поведінки.

Успіх творчого розвитку у соціалізуючому процесі при цьому залежить як від низки об’єктивних, так і суб’єктивних обставин. Останні характери-

зуються загальною спрямованістю особистості, її прагненням до самоствердження, самореалізації, специфічними інтересами й особливостями та індивідуальним досвідом.

Названі особистісні показники обумовлені, з одного боку, індивідуальною потребою в освіті, реалізація якої - свобода діяльності особистості, що базується на її активності та виборі; з другого - соціокультурною ситуацією в суспільстві, яка впливає на соціальну роль кожного із учнів тощо.

Таким чином, система навчально-виховної роботи являє собою єдність взаємопов’язаних і взаємообумовлених мети, діяльності щодо її реалізації, принципів та критеріїв ефективності навчально-виховної роботи, адекватних організаційних форм соціально-педагогічної роботи, системи суб’єкт-суб’єктної взаємодії, спрямованих на формування обдарованості учня, розвиток його творчого потенціалу.

На нашу думку, слід привернути увагу ще до однієї проблеми. У психологічній і педагогічній літературі (Н.Грищенко, І.Корчуганова, О.Музика, В.Чудновський, С.Шандрук та ін.) неодноразово згадується про проблему адаптації (від латинського „adaptatio” в перекладі означає приладжу-вання, пристосування) обдарованих дітей.

У соціальному середовищі вивчення природи адаптації дозволило виявити в теоретичних працях один досить важливий аспект. Це стосується у першу чергу того, що процес адаптації обдарованих дітей у соціумі відбувається не так, як у переважної більшості учнів, які володіють певними стандартами поведінки, користуються зразками, що пропонуються батьками, старшими за віком людьми чи вчителями.

Обдаровані діти, які, як правило, схильні до прийняття оригінальних рішень, перебувають якнайчастіше в полоні своїх образів, розв’язують творчо і щоразу по-новому