переважну більшість навчальних, інтелектуально-пізнавальних завдань, а також намагаються оригінально розв’язувати й побутові, соціальні питання. Їхня творчість у цих випадках натикається на канони, традиції, які буває їм важко подолати. З’являються конфлікти, напруга в міжособистісних стосунках, і вчитель змушений брати на себе відповідальність, щоб у навчально-виховному середовищі встановити злагоду, взаємопорозуміння, а в обдарованих учнів формувати відповідний соціальний вибір шляхом засвоєння знань про особливості соціальних умов.
Все вище сказане служить основою для твердження, що завдання вчителя полягає у можливості керувати самостійною творчою роботою учнів як на уроці, так і вдома, а для цього забезпечити їх адекватними професійними знаннями, уміннями, навичками, що формуються під впливом виконання комплексу вимог, розрахованих на цілеспрямований розвиток обдарованих учнів.
Не применшуючи значення діяльності педагогічного колективу навчального закладу, ми вважаємо за доречне підкреслити, що у процесі навчання і отримання знань у будь-якого вчителя постають питання: “Чому діти не мають бажання вчитися? Чому такий низький рівень мотивації до навчання?” Однією з відповідей на це питання може бути така: це умови, коли можна натиснути кнопку та одержати відповідь на своє питання, що не забезпечує творчого підходу до питань особистісної соціалізації.
Сказане у своїй сукупності дозволяє припустити, що успіх соціалізації обдарованого учня залежить від:
соціального виховання, як процесу соціально керованого;
використання як творчого потенціалу педагогічних засобів і методів в освітньо-виховному процесі, так і творчого потенціалу самих учнів;
надання соціально-педагогічної і соціально-психологічної допомоги, спрямованої на розвиток духовно-ціннісних орієнтацій, знань, здібностей, моделей поведінки.
Виходячи із мети нашого дослідження і аналізуючи теоретичні основи даної проблеми, ми вважаємо, що процес соціалізації обдарованих учнів повинен бути спрямований, перш за все, на створення сприятливих умов для самовираження особистості учня, так і вчителя, на формування повноцінного соціально-педагогічного середовища, творчого спілкування, яке може сприяти реалізації пізнавальних запитів потреб особистості, її інтелектуальному зростанню.
Процес гармонійного розвитку обдарованих дітей, адаптація, соціалізація та інтеграція особистості в суспільне життя з метою актуалізації в неї найвищих творчих та громадянських почуттів, естетичної, аморальної культури значною мірою визначають майбутній розвиток потенціалу суспільства, нації.
Саме сьогодні особливо актуальним стали завдання щодо створення сприятливого соціально-педагогічного середовища для розвитку обдарованої особистості. Тому і постає завдання створення відповідних умов для обдарованої дитини, а це в свою чергу, потребує необхідності вирішення низки проблем: виявлення педагогічних механізмів формування якостей творчої особистості; створення нових технологій, спрямованих на розвиток цих якостей; визначення основних складових, що визначають зміст діяльності обдарованої особистості.
Проблеми взаємодії соціуму і дитячої обдарованості змушують педагогів створювати спеціальні програми навчання та виховання таких дітей у профільних навчальних закладах. Зацікавленість суспільства цими проблемами досить чітко відтворена у Законі України „ Про загальнодержавну підтримку молоді на 20042008 роки” [21], у Комплексній програмі пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді „Творча обдарованість” [33], Указі Президента України ”Про утворення державної гімназії для обдарованих дітей” [55].
Незаперечним є той факт, що обдаровані діти – діти незвичайні, психіка їх, як правило, досить емоційна, тому в роботі з ними завжди необхідно створювати специфічну ситуацію успіху, що характеризується, з одного боку, психологічним комфортом, а з другого – запитом на цих учнів з боку суспільства.
Практично з раннього дитинства і до закінчення школи обдаровані діти переживають велику радість від самого процесу пізнання і (рідше) шкільного навчання. Саме в умовах психологічно-розвиваючого комфорту „працюють” пізнавальні інтереси, водночас удосконалюються розумові та інші здібності особистості.
З іншого боку, постійному розвитку обдарованих дітей заважають характерні труднощі у взаєминах з однолітками і з колективом у цілому, проблеми складного пристосування до власних емоційних особливостей, помітна легкість навчання, яка супроводжується нудьгою, гіперопікою батьків, заздрістю деяких однокласників, сусідів.
Неординарність, гнучкість і швидкість мислення, прекрасне розвинене мовлення, здібності організатора, висока чутливість, схильність до критичного ставлення до себе й оточення - це зовсім не повний перелік якостей обдарованих дітей. З одного боку, ці якості допомагають обдарованій дитині досягати високих результатів у сфері її творчої діяльності, з іншого - служать джерелом конфліктів емоційного чи психологічного характеру.
Аналіз результатів комплексу діагностичних методик дозволив виявити ряд негативних тенденцій, помилок, проявів формалізму у практиці навчально-виховної роботи загальноосвітніх закладів, обмеженість креативних форм роботи сучасної школи, помилки на етапі діагностики якостей особистості та на етапі підведення підсумків навчальної діяльності, недостатнє використання організаційних форм навчально-виховного процесу.
В обдарованих учнів у процесі взаємодії з вчителями і своїми однолітками виникають специфічні проблеми, властиві саме цим дітям, як-то: обдаровані діти переживають радість, коли їм пропонують знайти оригінальне рішення будь-якого завдання, високий рівень інтелектуальних здібностей в обдаро-ваних дітях рідко відповідає їхнім творчим можливостям, що згодом призводить до труднощів у професійній самореалізації, що й вимагає спеціально організованої роботи з ними з метою їх соціалізації та підготовки до адаптації, до успіху в соціумі.
Таким чином, перша проблема обдарованих дітей – це нерозуміння ними ситуації, яка вимагає знання та її сприйняття як об’єктивної даності. Друга проблема стосується питання спілкування обдарованих учнів з однолітками. Причин труднощів у цьому плані може бути чимало: недостатня сформованість вольових звичок і принципів саморегуляції, порушення відчуття реальності, відсутність соціальної рефлексії і навичок поведінки в реальних умовах освітнього і загального соціуму в цілому. Таким чином, можна говорити про певну дезадаптивність винятково обдарованих школярів. Будучи не другорядними особами в школі та маючи досвід поблажливого до себе ставлення у сім’ї, вони стають безпорадними серед посередніх, пересічних людей, часто залишаються