Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у спробі обґрунтування методики розвитку навчання усного англійського мовлення молодших школярів засобами рольової гри, в узагальненні передового педагогічного досвіду з проблеми дослідження, в класифікації навчальних ігор та ігрових вправ, розгляді алгоритму їх використання на уроці іноземної мови в початкових класах на сучасному етапі.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання теоретичних узагальнень, наведених у роботі навчальних ігор і застосування їх в практиці викладання англійської мови в початковій школі, зокрема для розвитку усних мовленнєвих навичок молодших школярів;

при написанні дипломних і курсових робіт з методики викладання англійської мови;

у викладанні теоретичного курсу «методика викладання англійської мови в початковій школі»

Експериментальна база дослідження – аналіз літератури; спостереження; вивчення та узагальнення досвіду роботи вчителів, наукове спостереження; 22 учні 4-А классу, 16 учнів 4-Б классу Пнівської ЗОШ I – III ступенів.

Структура роботи: робота складається з вступу (4 стор. ), двох розділів (I розділ 34 стор., II розділ 38 стор. ), висновків (6 стор. ), списку використаної літератури (5 стор.), містить два додатки.

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОЦІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

1.1. Психолого-педагогічні особливості дітей молодшого шкільного віку

Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним. Оскільки не можна повернути молодшого школяра до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці.

Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості [19, 47]. У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто, розвиток психіки людини має періодичний і поетапний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії — фаза новонародженості) [19, 48].

Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.

Поява в житті суспільства системи загальної обов'язкової середньої освіти зумовила виділення особливого періоду в розвитку дитини — молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не вчились у школі, або освіта яких завершилася на дошкільному етапі.

Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що пов'язане з грою, стає менш важливим. Маленький школяр продовжує із захопленням гратися ще довго, але гра вже перестає бути основним змістом його життя.

Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного колективів, де слід дотримуватися нових норм поведінки, вміти узгоджувати свої бажання з новим розпорядком тощо. Усе це дитина сприймає як певний переломний момент у житті, що супроводжується, до того ж, перебудовою системи взаємин з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає вчитель.

Варто зауважити, що цілі та зміст освіти не є чимось остаточним, раз і назавжди визначеним, тому і специфічні особливості молодшого шкільного віку як особливої ланки шкільного життя також не можна вважати остаточними. На сьогодні доцільно говорити лише про найхарактерніші та відносно сталі риси цього віку, враховуючи, що переосмислення суспільством цілей та ролі початкової освіти призведе і до зміни його місця та значення у психічному й особистісному розвитку дитини.

Не варто ототожнювати це прагнення, яке виражає вищий ступінь розвитку дитини, з її готовністю до шкільного навчання. Останньої у багатьох першокласників, як свідчать наші спостереження, ще немає.

Розвиток психіки здійснюється передусім на основі провідної, для певного вікового періоду, діяльності. Такою діяльністю для молодших школярів є навчання, яке суттєво змінює мотиви їхньої поведінки та відкриває нові джерела розвитку пізнавального та особистісного потенціалу [34, 142].

Включаючись у нову для них навчальну діяльність, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх, у свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці. Такі якості (новоутворення) виникають і розвиваються у молодших школярів відповідно до формування навчальної діяльності [19, 60].

Розвиток молодшого школяра у процесі навчання забезпечується передусім змістом останнього. Однак той же зміст по-різному засвоюється дітьми і по-різному, залежно від методу навчання, впливає на їхній розвиток. Методи покликані забезпечувати створення на кожному етапі навчання систем навчальних завдань для кожного предмета, формування необхідних для їх розв'язання дій (розумових, мовних, перцептивних тощо), трансформацію останніх у складніші дії, формування узагальнень та їх використання у нових конкретних ситуаціях.

Варто зазначити, що, ставлячи перед учнями нові пізнавальні і практичні завдання, озброюючи їх способами розв'язання цих завдань, навчання має передувати розвитку, спиратися не лише на його актуальні досягнення, а й на потенційні можливості.

Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому, що її зміст, в основному, складають наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розв'язання завдань, а її основна мета та головний результат — засвоєння наукових знань і відповідних їм умінь [39, 226].

Істотну роль у навчанні молодших школярів відіграють різні види наочності. Використання наочності є засобом донесення до учнів чуттєвих даних, необхідних для формування уявлень і понять про об'єкти