Процес оволодіння вимовою відбувається дуже повільно, потребує багато зусиль з боку учнів і уваги вчителя протягом всього навчання. Проте особливої уваги постановка вимови потребує на першому році навчання, особливо на його початковому етапі, коли закладається артикуляційна база англійської мови і засвоюються звуки цієї мови. Інтенсивна робота над інтонацією триває довше – 2 – 3 роки. Нехтування роботою над вимовою учнів на початковому етапі призводить до серйозних недоліків і потребує надалі значної витрати навчального часу на виправлення фонетичних помилок.

Робота над вимовою в наступних класах зводиться до корекції типових помилок у вимові учнів, для чого використовують фонетичну і мовну зарядку і спеціально дібрані вправи, зміст яких індивідуалізований і відображає актуальну потребу в такій роботі з даним складом учнів.

Робота над вимовою охоплює весь фонематичний склад англійської мови, проте найбільшої уваги потребують звуки, яких немає в рідній мові або які значно відрізняються від звуків рідної мови, що спричиняє особливі труднощі під час їх засвоєння. Так, наприклад, англійські звуки [f], [v], [s], [z] вводять у мовлення учнів, не опрацьовуючи їх спеціально, тому що відмінність у їх вимові порівняно з українською мовою незначна і не призводить до перекручення мовлення учнів. Приголосні ж звуки [], [], [р], [w] та інші потребують ретельного опрацювання [28, 10].

Послідовність введення звуків відображає функціональний підхід: спочатку засвоюють ті звуки, які потрібні для вимовляння перших структур, а також найбільш частотні звуки, що дає змогу швидше включити у говоріння вже опрацьовані в аудіюванні структури й лексику.

Вихідним моментом під час засвоєння англійської вимови є аудіювання звуків у потоці мовлення. Слухаючи вчителя, учні звикають до його мовлення, інтонації, ритму, в них виробляється фонематичний слух і формуються образи фонем. Цьому сприяє також прослухування звуків ізольовано та в окремих словах.

Для постановки фонематичного сприймання звуків, крім інтенсивного аудіювання, використовують вправи на диференціацію звуків на слух. Так, наприклад, для опрацювання англійських довгих і коротких голосних вчитель пропонує учням прослухати звуки або слова, які містять довгі й короткі звуки, в будь-якій послідовності і визначити якість звука.

Вправи на диференціацію досить ефективні для розрізнення на слух англійських і українських звуків. Техніка виконання вправ така сама, тільки вчитель пропонує учням під час виконання вправ не дивитися на нього, щоб за артикуляційними рухами учні не здогадалися, який звук вимовляється – український чи англійський.

Основним видом фонетичних вправ є вимовляння звуків аналогічно зразкам, які вимовляє вчитель. Після багаторазового аудіювання англійських фраз учнями вчитель виділяє слова із звуком, що засвоюється, повторює його кілька разів, пояснює артикуляцію, якщо це необхідно, і пропонує учням вимовити його кілька разів хором та індивідуально. Потім учні опрацьовують цей звук вголос у серії слів в оточенні відомих звуків [28, 11].

Опрацювання звуків учнями ґрунтується в основному на імітації. Учні хором та індивідуально опрацьовують фонетичний матеріал (звуки, слова, фрази), спочатку повторюючи його за вчителем один раз, потім кілька разів. Отже, учні орієнтуються на зразок, який вимовляє вчитель (вимову учнів контролює вчитель), а потім відтворюють зразок з опорою на самоконтроль.

Крім імітації, використовують також і пояснення, яке повинно бути коротким, інструктивним і стати орієнтувальною основою навчальної дії. Під час пояснення вчитель вказує на відмінності в звучанні та артикуляції англійських звуків, підказує прийоми артикуляції в межах самоконтролю учнів, коригує звуки.

Під час навчання говоріння на усній основі без опори на текст немає необхідності у транскрипції. Транскрипція потрібна лише під час читання текстів, у яких трапляються невідомі слова. Учням необхідно відразу пояснити різницю між транскрипційним знаком і буквою та одночасно із засвоєнням читання передбачити вправи на диференціацію слів та їх транскрипції. Отже, якщо ми хочемо навчити учня іноземної мови, то вчити цього треба в умовах спілкування. Отже, навчання іноземної мови має бути організовано таким чином, щоб за своїми якостями було подібне до процесу спілкування [9, 4].

Постановці в учнів правильної англійської вимови сприяє прослухування англійських текстів (аудіокасети) і виконання за ними структурних вправ, а також засвоєння зразків діалогів і монологічних висловлювань під час навчання усного мовлення. Цей навчальний матеріал, доповнюючи і варіюючи вимову вчителя, дає учням змогу опрацювати фонематичність сприймання і артикуляцію англійських звуків. Рекомендується спочатку формувати артикуляційні навички учнів на вправах з голосу вчителя, що дає можливість гнучко керувати процесом, змінювати режим, характер і тривалість вправ доти, поки учні не зможуть самі відтворювати звуки досить стабільно. Ці вправи виконують хором та індивідуально.

2.1.2. Навчання лексики

Для різних видів комунікативної діяльності характерний різний обсяг лексики. Під час усної комунікації людина звичайно сприймає і розуміє дещо більший обсяг лексики, ніж вона вживає в своєму мовленні, оскільки у мовленні інших осіб можуть зустрічатися деякі слова, що знаходяться за межами того лексичного обсягу, який використовує учень. Під час читання людина розуміє значно більше слів, ніж під час аудіювання, і більше, ніж вона використовує в своєму усному мовленні. І нарешті, обсяг лексики, якою звичайно користуються під час письма, значно менший, ніж у всіх інших видах діяльності, за винятком тих випадків, коли письмо є частиною професійної діяльності.

Ці положення надзвичайно важливі для навчання учнів усного і писемного спілкування в шкільних умовах. Вони обумовлюють необхідність підходити до засвоєння лексики англійської мови