Такий підхід до засвоєння діалогічної і монологічної форм мовлення відповідає принципу усної основи навчання, тому що засвоєння мовного матеріалу на початковому етапі без опори на друкований текст проводиться за допомогою комунікативних вправ у формі запитань і відповідей, характерних для діалогічного мовлення. Отже, завдяки спеціально підібраним вправам активізовуються резервні можливості учнів [7, 32].

2.2.1. Розвиток навичок діалогічного мовлення.

Мовлення у діалогічній формі — це ланцюжок висловлювань, що складаються з однієї чи кількох фраз, логічно пов'язаних одна з одною. Границею кожного з них є висловлювання іншого співрозмовника. Основою для організації матеріалу в навчанні діалогічного мовлення є ситуація [47, 35].

У діалогічному мовному ланцюжку особливо важливим є зв'язок між останньою реплікою попереднього висловлювання і першою реплікою наступного, які складають діалогічні єдності різних структурно-комунікативних типів.

Розглядаючи такі діалогічні єдності, що виникають у процесі природного спілкування, треба відзначити різноманітність у поєднанні ініціативних реплік і реплік-відповідей. Ініціативні репліки можуть передавати інформацію різного характеру: повідомлення про події, передачу чужого мовлення, опис осіб, об'єктів, ситуацій і т. ін., вираження почуттів радості, здивування, подяки, жалю, незадоволення тощо, а також особисті думки і оцінки — припущення, можливість, необхідність, упевненість, надію тощо.

Крім того, ініціативні репліки можуть виражати спонукання до подачі інформації, наприклад: запитання різного типу, прохання, побажання чи вимоги повідомити про що-небудь, спонукання до дії у вигляді наказу, прохання, побажання, поради і т. ін. або, навпаки, заборону щось робити, прохання, застереження тощо [13, 3].

Репліки-відповіді у складі діалогічних єдностей виражають готовність, згоду, схвалення чи, навпаки, незгоду, заперечення, відмову виконати бажану дію, повідомлення-відповідь і відповідь на запитання співрозмовника, а також доповнення, підтвердження, схвалення, поправки, спростування того, що сказано співбесідником.

Репліки-відповіді можуть бути проханням чи вимогою повторити, роз'яснити, доповнити, уточнити повідомлення, запитання чи розпорядження співрозмовника або можуть просто містити спонукання до дії, її заборону, пораду, прохання, застереження і т. ін.

Подібно до ініціативних реплік, репліки-відповіді теж можна використати для вираження особистої думки, оцінки і почуттів відносно того, що було висловлено перед цим співрозмовником.

Отже, діалогічні єдності можуть містити різні набори реплік, що відображають логічний хід і розвиток комунікації між тими, хто спілкується. Їх не можна зводити лише до запитань і відповідей на них або до наказів (прохань) і висловлювань згоди (незгоди) їх виконати. Діалог найчастіше починається з повідомлення, а не з запитання.

Прикладами поширених діалогічних єдностей можуть бути:

повідомлення — додаткове повідомлення;

повідомлення — вираження почуттів;

повідомлення — перепитування;

повідомлення — прохання;

запитання — відповідь;

запитання — контр-запитання;

наказ — згода (незгода);

прохання — повідомлення;

наказ — вираження почуттів та ін. [29, 16].

Навчитись обмінюватися різними репліками в процесі усної комунікації — одне з важливих завдань навчання говоріння під час засвоєння діалогічного мовлення в школі.

Неабияке значення у навчанні усної комунікації має організація самого акту спілкування, складовими елементами якого є вступ у спілкування і виявлення ініціативи, заохочення до спілкування і підтримання його і, нарешті, завершення спілкування. Володіння цими елементами дозволяє людям вступати в контакти і здійснювати спілкування та обмін інформацією в формі, прийнятій даним мовним колективом.

Уже в процесі опрацювання структур, що входять до структурних груп, у вправах з комунікативною спрямованістю типу навчальна розмова «учитель – учень», «учень — учень» тощо, учні засвоюють діалоги, до яких входять деякі діалогічні єдності; найпоширеніші серед них: запитання — відповідь; наказ (прохання) — згода; прохання — повідомлення.

Подальша робота над засвоєнням діалогічного мовлення йде у напрямку урізноманітнення сполучень засвоєних структур у діалогічних єдностях різних структурно-комунікативних типів, найпоширеніших у природній комунікації. Учням пропонують реагувати на заданий вчителем мовний стимул за певною схемою, при цьому мовна реакція учнів повинна відповідати ситуації, реальній чи змодельованій вчителем. Широкого застосування набувають тут усні вправи з паузами для самоконтролю, які входять у лінгафонний практикум.

Для цього використовують також ситуації у межах засвоюваних тем і проводять комунікативні вправи. Учитель заздалегідь визначає тип діалогічної єдності, що підлягає опрацюванню, і пропонує учням обмінятися у парах репліками, що відповідають цьому типу єдності, орієнтуючись на ситуацію, задану словесно чи за допомогою наочності. При цьому вчитель ні в якому разі не повинен визначати зміст реплік – учні самі вибирають із свого запасу фрази, які відповідають ситуації і мовному задуму, й обмінюються репліками. При великій кількості таких вправ і різноманітності завдань і варіантів ситуації учні навчаться вмить оцінювати ситуацію і використовувати ті діалогічні єдності, які найбільше відповідають ситуації і задуму мовців.

Відповідність реплік нормам англійської мови забезпечується тим, що в комунікації використовують тільки структури, засвоєні в усній формі. На цьому етапі засвоєння усного мовлення репліки можуть бути подані не в повній структурній формі, а в скороченій. Так, під час засвоєння структур у вправах відповіді на спеціальні запитання опрацьовують тільки у повній формі, наприклад:

"Where do you live ?" - "I live in Shevchenko Street."

Засвоєння в говорінні діалогічних єдностей різних видів вимагає від учнів володіти, крім граматичних структур, цілим набором готових фраз повсякденного вжитку ("Everyday Phrases") [32, 47] (див. Додаток А).

Ці фрази є готовими одиницями мовлення і засвоюються у спеціальних вправах. Спочатку учні ознайомлюються з ними, в аудіюванні і