Використання учнями в мовленні таких фраз надає йому більшої емоційності і виразності, чого немає у мовленні, побудованому лише на основі структур. Таке мовлення учнів наближається до норми природного мовлення носіїв мови.

Ситуація спілкування, в якій відбувається діалог, задається учням за допомогою наочності або словесно англійською мовою. Учням дають ключові слова і пропонують, орієнтуючись на них, побудувати діалог, в якому бажано використати всі ключові слова. Учні прослуховують діалог у запису або переглядають кінофрагмент з діалогом і за аналогією організовують таку саму бесіду парами.

Учитель включається в діалог учнів і своїми репліками скеровує його дальший хід. Інші учні можуть будувати свою розмову за аналогією з прослуханим. Тоді як вчитель виступає в ролі помічника, який стимулює та спонукає учня до засвоєння змісту навчання, учень є головним суб’єктом навчального процесу [35, 3].

Надалі навчальний процес доповнюється роботою з опорними тематичними діалогами, вміщеними в підручнику. Вони є зразками розгорнутого діалогічного мовлення за темою і ні в якому разі не повинні заучуватися напам'ять у поданій формі.

Учні ознайомлюються зі змістом опорного діалогу, побудованого на відомому лексико-граматичному матеріалі, прослуховуючи його за підручником. Для контролю розуміння зміст діалогу обговорюється англійською мовою у навчальній розмові «учитель — клас» і «учень — учень». Спираючись на цей діалог, учні готують удома свої варіанти діалогу, видозмінюючи їх так, щоб вони повністю відповідали реальним фактам із життя учнів, при цьому вони можуть скорочувати їх чи доповнювати. Діалоги готують парами, за вибором самих учнів, які по черзі виступають у ролі то одного, то другого співрозмовника. Для контролю учні в класі відтворюють власні діалоги парами в тому ж складі.

Потім учасникам різних пар учитель пропонує провести діалог, в якому підготовленою буде лише партія мовця, а реакція партнера буде для нього невідомою, і він повинен під час розмови вносити відповідні корективи у свої висловлювання. Все ґрунтується на принципі від простого до складного [62, 31].

Поетапний розвиток діалогічного мовлення учнів, що приводить до поступового зняття опор, до урізноманітнення і кількісного збільшення числа реплік обох співбесідників, знаменує поступовий якісний перехід від навчальної розмови на початковому етапі до природного діалогічного мовлення, що має непідготовлений характер і обумовлене ситуацією спілкування.

Поняття «непідготовлене мовлення» у даному випадку треба розуміти не дослівно, оскільки будь-яке висловлювання учня підготовлено усім попереднім ходом навчального процесу. «Непідготовлене висловлювання» означає, що воно попередньо не було завчено учнями у пред'явленому складі, а є продуктом породження мовлення у даний момент [13, 4].

У процесі оволодіння говорінням спостерігається зміна в характері ситуативної обумовленості діалогічного мовлення. На початковому, структурному етапі ситуації, змодельовані засобами унаочнення, відображають фрагменти об'єктивної дійсності і знаходять вираження у змісті висловлювання учня англійською мовою. Ситуація спілкування на уроці у цьому випадку зведене до відношень «учитель — учень» або «учень — учень».

Важливим фактором стає ситуація спілкування: учасники спілкування, їх стосунки, дії і мовлення. Ситуація спілкування створюється вчителем за допомогою сюжетних або тематичних картин, під час демонстрування яких учні осмислюють себе в аналогічних обставинах і опрацьовують усне спілкування з урахуванням змодельованої таким чином ситуації.

Найчастіше ситуація спілкування створюється вчителем (чи подається у підручнику), і учні силою уявлення співвідносять її зі своїм життєвим досвідом, уявляють себе у запропонованій ролі і розігрують ситуацію в діалогічній формі, а отже, потрібна відкрита атмосфера співпраці й активної участі учнів у процесі навчання [8, 7].

І нарешті, найбільш природною формою є реальна ситуація спілкування англійською мовою між учнями, між учнем і вчителем, під час якої здійснюється справжній обмін інформацією. Проте це вимагає від учня повного інтелектуального розвитку уважності, вміння вчасно включатися в розмову, логічно внести своє висловлювання в загальний контекст бесіди [18, 25].

Організовуючи будь-яку форму ситуації, вчитель зобов'язаний стежити, щоб вона не виходила за межі мовної компетенції учнів. Учні повинні володіти достатнім обсягом лексико-граматичного матеріалу і вміти оперувати ним у межах засвоєної тематики, не вдаючись під час спілкування до перекладу з української мови. У процесі оволодіння говорінням змінюється також мотивація комунікативної діяльності учнів.

2.2.2. Розвиток навичок монологічного мовлення

Перехід до оволодіння монологічними висловлюваннями здійснюється на базі різних граматичних структур, засвоєних учнями за допомогою комунікативних вправ діалогічного типу.

Для монологічної форми мовлення характерні однобічна спрямованість, великий обсяг висловлювань і різноманітність структурного оформлення мовлення, що дозволяє повніше висловити думку, а також логічність, послідовність і закінченість викладу.

Отже, під час навчання монологічних висловлювань на основі діалогічного мовлення основна увага приділяється відбору структур із нагромадженого учнями запасу, які відповідають висловлюваній думці і логічній побудові мовлення.

Уже на початковому етапі навчання, засвоївши кілька перших структурних груп, учні мають можливість комбінувати структури в своєму мовленні в певному порядку. Учитель відбирає структури і послідовно вводить їх у мовлення учнів, використовуючи для цього предметні композиції або композиційні картинки. Відповідаючи на спеціальні і альтернативні питання вчителя за композицією, учні вимовляють серію фраз, які в сукупності складають певний логічний ланцюжок:

Т: What’s this?

Р: This is a pencil.

Т: What colour is the pencil?

Р::The pencil is red.

Т: Is the