навчити осмислювати ігровий досвід, використовувати гру як інструмент самопізнання та життєвих експериментів [17, 15].

Однією з найважливіших психологічних вимог до організації початкового навчання є викладання більшості тем та розділів програми на основі навчальних ситуацій, які відразу орієнтують школярів на засвоєння загальних способів розв'язання завдань певного типу. Окремим завданням навчального процесу на цьому етапі є спеціальне формування в учнів системи необхідних навчальних дій. Без цього засвоєння програмового матеріалу проходитиме поза межами навчальної діяльності, тобто формально, шляхом механічного запам'ятовування словесних характеристик понять чи прийомів розв'язання задач [19, 63].

Наприкінці другого та у третьому класі учні поступово починають виконувати окремі компоненти навчальної діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це стосується розуміння загального способу вирішення завдання та визначення власних можливостей під час розв'язання тих чи інших конкретно-практичних завдань. Особливої уваги вимагають навчальні дії, спрямовані на виділення й відображення головних, істотних характеристик предмета, що вивчається.

Упродовж молодшого шкільного віку помітна певна динаміка ставлення дітей до навчання. Спочатку діти оцінюють його лише як діяльність, до якої схвально ставляться дорослі, згодом їх починають приваблювати окремі навчальні дії, і, нарешті, вони прагнуть самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

З віком у дітей зростає обсяг і стійкість уваги. Увага молодших школярів тісно пов'язана з важливістю навчального матеріалу. Усвідомлення необхідності, цінності нової інформації, інтерес до її змісту зумовлює стійкість їхньої уваги. Однією з причин нестійкості уваги у цьому віці є передусім недостатня розумова активність дітей, зумовлена як недосконалими методиками навчання, так і рівнем їхньої готовності до навчальної діяльності, нездатністю переборювати труднощі, станом здоров'я тощо [19, 65].

Засвоєння молодшими школярами уміння порівнювати підносить їх аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень. Аналіз поступово переходить в абстрагування, яке стає важливим компонентом розумової діяльності учнів, необхідним для узагальнення і формування понять. Однією з тенденцій, яка має місце в абстрагуванні, є готовність вважати зовнішні, яскраві, вражаючі ознаки об'єкта суттєвими, хоч вони нерідко не є такими (М. Н. Шардаков). Крім того, молодшим школярам порівняно легше дається абстрагування властивостей предметів, ніж їх зв'язків і відношень.

Із трьох взаємопов'язаних функцій абстрагування у пізнавальній діяльності (ізолювання ознак об'єктів, виділення їх, розчленування) молодші школярі частіше використовують першу (Є. Н. Кабанова-Меллер). Виділяючи певні ознаки об'єктів, діти не повністю абстрагуються від інших, внаслідок чого їм важко здійснювати варіювання істотних і неістотних ознак. Тому діти часто їх ототожнюють.

Експериментальні дослідження пошукового характеру переконливо довели, що за дотримання ряду умов можна забезпечити набагато ефективніший перехід учнів не тільки від конкретного до абстрактного, а й від абстрактного до конкретного (В. В. Давидов, С. Д. Максименко та ін.) [34, 132].

На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом та граматикою мови. Новим у розвитку мовлення є передусім свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмом, збагачення внутрішнього мовлення. Змінюється співвідношення вживаних категорій слів, зростає словниковий запас, урізноманітнюються функції мовлення, удосконалюється його синтаксична структура тощо. Діти опановують писемне мовлення, у морфологічній структурі якого під впливом навчання відбуваються зміни. Збільшується кількість слів і речень у письмових роботах, зростає швидкість письма, підвищується його якість. Засвоєнню письма передує оволодіння читанням, успіхи в якому залежать передусім від методів навчання. Причому, важливим показником успіхів дитини в оволодінні мовленням є мовчазне читання, яке, відповідно, пов'язане з розвитком внутрішнього мовлення.

Молодші школярі володіють загостреною пам'яттю, яка допомагає їм швидко і міцно запам'ятовувати навчальний матеріал. Часто учні запам'ятовують матеріал мимовільно, у процесі ігрової діяльності, неважких вправ із заучуванням слів і граматичних структур. Таке запам'ятовування потребує повторення засвоєного матеріалу. Учитель повинен періодично пояснювати учням необхідність заучування фраз і виразів, що свідчить про достатньо високий рівень розвитку їхньої оперативної пам'яті, такої необхідної для успішного сприйняття і відтворення іншомовних фраз. Усі фізіологічні структури, пов'язані зі сприйняттям іншомовного мовлення, фактично заново формуються у молодших школярів у процесі тривалого багаторазового сприйняття іншомовних звуків, слів і фраз.

Важливою умовою ефективності цього процесу є педагогічне керівництво, спрямоване на забезпечення розуміння (аналіз, порівняння, співвіднесення, групування тощо) учнями навчального матеріалу, а вже потім — заучування його (Г. С. Костюк) [16, 31]. Дослідження доводять, що успішне навчання дітей у школі залежить також від певних особливостей поведінки батьків. Батьки встигаючих учнів мають реалістичні уявлення про поточні досягнення своїх дітей, але при цьому вірять, що в майбутньому вони обов'язково доб'ються успіху у кар'єрі. Такі батьки допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах, заохочуючи їх до виконання посильних завдань у школі та вдома. У таких родинах діти оточені теплом та любов’ю, а методи контролю й підтримки дисципліни характерні скоріше для авторитетного, ніж авторитарного стилю батьківської поведінки. Діти знають межі дозволеного, але при цьому почуваються у безпеці і впевнені, що їх люблять. І, напевно, найважливіше, що батьки встигаючих учнів постійно спілкуються з ними. Вони читають своїм дітям книги, уважно вислуховують їхню думку, регулярно розмовляють із ними. Батьки підтримують інтерес дітей до пізнання і подають їм у цьому приклад.

Оскільки нині іноземні мови вивчаються, в основному, з другого класу, то таких учнів можна зарахувати до складу молодшої, середньої та старшої групи вчителів. До основних вікових психологічних особливостей молодших школярів слід зарахувати: різку зміну дітьми оцінки свого соціального статусу, переакцентування переважаючої діяльності з гри на навчання, порівняно швидкий зріст інтелектуальних можливостей, недостатня організованість діяльності,