Проте в окремих ситуаціях до такої форми роботи вдаватись просто необхідно – зокрема, на початку або завершенні масового тренування. У першому випадку вчитель викликає одного або двох учнів, щоб проілюструвати перед класом виконання вправи, а в другому — щоб оцінити вибірково роботу учнів, якщо це було передбачено інструкцією до завдання. У решті випадків виклик одного або двох учнів до дошки є методичною помилкою, яку слід уникати.

Названі вище форми індивідуальної роботи часто поєднуються, як, скажімо, у тому разі, коли вчитель викликає учня до дошки, а клас ставить йому ряд запитань.

Ефект індивідуальних форм роботи можна дещо підняти у невеликих групах. Корисним виявиться таке розташування учнівських парт, при якому вчитель має можливість постійно бути в близькому контакті з кожним учнем, наприклад, буквою «П», що дає йому можливість зайняти місце в центрі класу. Проте як засіб розвитку самостійного (ініціативного) мовлення фронтально-індивідуальне тренування не можна вважати ефективним. Головним діючим персонажем тут і надалі залишається вчитель. На жаль, зараз у практиці навчання ці форми роботи ще досить поширені і застосовуються для навчання як усного мовлення, так і читання.

Індивідуально-масове тренування – це самостійне або кероване вчителем індивідуальне розв'язання навчальних задач всіма учнями одночасно. Таке тренування може проводитись вголос і про себе (тихо) і стосуватись різних видів мовленнєвої діяльності. Зупинимось на двох його формах більш детально.

Індивідуально-масове тренування про себе стосується рецептивних видів мовленнєвої діяльності та письмових вправ. Сюди віднесемо такі види роботи:

а) індивідуально-масове читання про себе, зорієнтоване на пошук потрібної інформації. Результат виконання вправи (задачі) учень записує на аркуші паперу або в зошиті;

б) аудіювання з комунікативним завданням і оформленням його розв'язання;

в) масове виконання письмових завдань, які за своєю природою є індивідуальними;

г) сприймання окремих висловлювань вчителя та учнів (введення вчителем матеріалу; зауваження, висловлювання окремих учнів тощо). Ця форма роботи сприяє оволодінню механізмом аудіювання за умови, якщо в мовленні учнів немає помилок фонетичного або граматичного характеру [12, 336].

Індивідуально-масове тренування вголос. Для цього виду тренування характерне масове проговорювання фраз. Індивідуально-масове тренування носить здебільшого експресивний характер. Воно включає такі види роботи:

а) синхронне виконання усних вправ уголос або самостійне синхронне розв’язання усно-мовних задач, метою яких є формування навичок говоріння або розвиток монологічного мовлення. Такий вид роботи зручно пропонувати в лінгафонному кабінеті, бо завдяки звукоізоляції учні не заважають один одному. Проте його можна проводити за певних умов і в звичайному класі.

Дуже важливою умовою застосування таких вправ є адресованість мовлення. «Мова,—пише М. Уест,— це форма поведінки: ХТОСЬ завжди говорить до КОГОСЬ... Учень мусить завжди говорити, звертаючись до іншого учня або до вчителя, або до якоїсь уявної особи...» [56, 26].

В індивідуально-масовому тренуванні йдеться, насамперед, про уявного співрозмовника. Звертання до нього під час виконання таких вправ повинно стати для учня навчальною звичкою. Функцію особи, до якої звертається учень, може в ряді випадків виконувати лялька або фотографія, малюнок тощо. Доцільно, щоб учні в умовах такого тренування відчували себе невимушено, а в окремих випадках (малі групи) — могли вільно ходити по класу тощо.

Різновидом індивідуально-масового тренування є виконання вправ у режимі «учень — диктор» на основі застосування лінгафонної системи. Кожний крок такої вправи задається стимулом, що поступає від диктора. Структура вправи може містити паузи для висловлювання учня, правильний варіант висловлювання (ключ) та іноді паузу для повторного висловлювання. Вибір вправи зумовлюється складністю матеріалу і підготовленістю учнів.

б) напівголосне повторення чужих висловлювань. До нього слід привчати учнів з самого початку навчання іноземної мови, коли вони ще дуже зацікавлені нею. Учням пропонують проговорювати (повторювати) пошепки все те, що говориться в класі іноземною мовою. Здебільшого це мовлення вчителя. У практиці роботи відомих учителів таку форму роботи називають співговорінням;

в) індивідуально-масове читання вголос може застосовуватись на всіх етапах навчання, але більш характерне воно для молодшого, коли формується
техніка читання. Воно займає на уроці 2—3 хвилини. Учитель пропонує всім учням голосно прочитати текст, слідкуючи при цьому, щоб вони не дуже заважали один одному;

г) індивідуально-масове тренування в режимі «прочитай і скажи», М. Уест називає таку форму роботи «підказним мовленням». Учитель пропонує учням легкий, фонетично підготовлений текст і рекомендує спочатку читати кожну фразу про себе (тихо), а потім, відірвавшись від книжки, або закривши текст рукою, повторити фразу вголос. Сильнішим учням можна пропонувати повторювати по 2—3 фрази, допускаючи при цьому певні перебудови, перефразування. У молодших класах поступове нарощування обсягу одночасного відтворення може бути формою підготовки до переказу тексту;

д) виконання вправ хором. Такий вид роботи передбачає повторення всіма учнями за диктором (вчителем) слів, словосполучень, речень. При цьому слід уникати проговорювання їх учнями одночасно з учителем, бо в цьому разі учні не чують вчителя, а він не чує їх. Потрібно додержуватись послідовності: учитель — учні — учитель і т. і. [56, 84].

Функції хорового повторення конкретні і порівняно вузькі. Воно служить переважно як засіб оволодіння формою слів, словосполучень, речень, тому найчастіше застосовується на початку їх засвоєння. Ця форма роботи видається доцільною також у процесі постановки вимови звуків, опрацювання інтонації тощо. Повторення хором не забезпечує всебічного засвоєння мовного матеріалу, бо воно може мати чисто механічний характер: учні повторюють слова чи слово сполучення, не задумуючись, що вони означають. Очевидно також, що розвиваючий потенціал таких вправ невеликий. Вони забезпечують лише сприймання і засвоєння мовної дії