Зрештою, у класі, де знання учнів більш-менш рівні, повторення хором можна застосовувати при виконанні деяких видів тренувальних вправ, зокрема, підстановчих. Механічність їх виконання тут нейтралізується введенням деяких нескладних додаткових операцій: зміни у формі підстановчого знака або мовного зразка, вибір знака або місця його підстановки тощо.

До роботи хором учні повинні звикнути. Вчитель вимовляє слова або речення, дає знак рукою і кивком позначає ритм висловлювання. У процесі хорового читання ритм може задаватися постукуванням олівцем по столу;

е) пісня на уроці як засіб засвоєння мови. Текст пісні не повинен бути дуже важким для учнів. Його записують на дошці і читають кілька разів хором за вчителем, уточнюючи незрозумілі місця. Після цього співають пісню за вчителем або за учнем, якому довірена його функція. Пісню засвоюють протягом кількох уроків, а потім час від часу повертаються до неї як до форми розрядки на уроці. Учням дозволяють користуватися текстом, а згодом пропонують вивчити пісню напам'ять. Пісня є різновидом вправи, а водночас і засобом підвищення настрою учнів, формування їх позитивного ставлення до предмету. У молод-ших класах слід віддавати перевагу пісням, які супроводяться рухами. У репертуарі кожної групи повинно бути з півдесятка таких пісень.

Робота в парах

Багато відомих дидактів вважають неправомірним зводити всю ідею самостійності до індивідуальної роботи. Сучасність передбачає співробітни-цтво людей, збільшення колективних зусиль, що, звичайно, повинно враховуватись і в організації навчально-виховної діяльності. Звідси й потреба в колективних формах роботи. Доведено, що колективне розв'язання навчальних задач стимулює пізнавальну активність учнів. Сприяють цьому і елементи співробітництва, взаємодопомога, усвідомлення спільної мети.

З колективних форм слід виділити насамперед роботу в парах. Вона передбачає синхронне виконання усних вправ усіма учнями у формі спілкування двох партнерів. Серед інших форм масового тренування робота в парах є, мабуть, найзручнішою і водночас такою, що відповідає практично всім психологічним вимогам щодо усного мовлення. Вона забезпечує безпосередній контакт мовців, їх постійну участь у тренуванні, функціонування позамовних засобів (міміки, жестів), високу мовну насиченість навчального часу, дає можливість керувати мовленнєвою діяльністю партнерів тощо [12, 337].

Вправи-задачі для роботи в парах поділяються на дві основні групи:

а) вправи-задачі на формування навичок, які мають забезпечувати багатократність вживання заданої мовної одиниці (форми, структури тощо);

б) вправи-задачі на розвиток елементарних (керованих) умінь діалогічного і монологічного мовлення в рамках одного, більш об'ємного висловлювання.

Застосування роботи в парах звичайно пов'язане з подоланням певного психологічного бар'єра. Причиною його є роками формований стереотип, згідно з яким учитель повинен викладати учневі знання про щось, а учень — уважно слухати і запам'ятовувати. Крім того, робота в парах є технічно новою як для вчителя, так і для учнів. Учням незвично чути на уроці свій голос, вони тримаються сковано, не готові підтримувати зоровий контакт з партнером тощо. Досвід застосування таких вправ свідчить, що техніку роботи в парах можна вважати засвоєною лише після 15 – 20 уроків.

Робота в парах потребує також від учнів знання певного набору виразів, необхідних для спілкування партнерів, наприклад: You start! Let's go on! Stop, you are wrong! Right you are! Quite correct. Not quite correct. I'm afraid you are wrong. Let's ask the teacher. Let's consult the book тощо. Застосування їх зробить спілкування партнерів більш комунікативним, підсилить в них відчуття практичної значущості знання іноземної мови.

Вправа для роботи в парах включає дві інструкції — учням ряду А і учням ряду Б, де повинно бути чітко вказано:

а) про що говорити;

б) яку позицію щодо предмета повинен зайняти кожний з партнерів (мета висловлювання);

в) в якій послідовності це доцільно робити;

г) які мовні засоби при цьому доцільно застосувати.

Учитель може також застерегти учнів від можливих типових помилок та зорієнтувати на взаємний контроль партнерів. Для роботи в парах учнів доцільно розсаджувати за принципом «сильний – слабший».

Особливої уваги, потребує система контролю. Якщо всі пари працюють одночасно, вчителеві важко проконтролювати їх, за винятком випадку, коли він пра-цює у лінгафонному кабінеті. Тому функції контролю виконують самі учні, перевіряючи і, якщо треба, допомагаючи один одному. До цього їх спонукає можливий виклик пари учнів для повторного виконання вправи після її закінчення всіма учнями. Учитель створює атмосферу взаємодопомоги дружніх стосунків і доброзичливості між партнерами [58, 167].

Робота в групах

Робота в групах передбачає синхронну розмову кількох груп у складі 3 – 5 учнів. Це нелегка форма роботи, тому її можна рекомендувати для застосування лише в добре підготовлених класах. У кожній групі призначається лідер з числа учнів, які краще володіють мовою. Групи розміщуються у різних кінцях кімнати. Предмет розмови пропонується фронтально — один для всіх. Інструкція до вправи містить дві різні точки зору на предмет. Кожна група готує свою аргументацію [58, 166].

Для організації групового діалогу вчитель складає відповідний текст розмови (прогнозує її перебіг) з таким розрахунком, щоб кожний учасник взяв у ньому участь 2 – 3 рази. Репліки на основі складеного тексту доцільно пронумерувати і розподілити між учасниками розмови у вигляді індивідуальних карток. Учні користуються ними в режимі «Подивись і скажи». Для сильніших учнів мовна підтримка дається у вигляді ключових слів, мовних кліше тощо.

Якщо вчитель має справу з добре підготовленою групою, доцільно застосовувати такий прийом: групу поділяють на підгрупи по 3—5 учнів і дають всім завдання скласти колективне повідомлення