Робота в групах є дуже перспективною, оскільки в ній кожен з учасників, з одного боку, не втрачає свого статусу активно діючої особистості, а з другого — намагається зайняти в групі позицію, що відповідає його можливостям — знанням, умінням, здібностям, мисленню, вольовим якостям тощо. Цим шляхом усувається потреба диференціації завдань. І якщо індивідуально-масове тренування формує вміння лише самостійно домагатись мети, то робота в групах передбачає також опору на взаємодопомогу. Безумовно, це позначається і на загальному формуванні особистості. Націленість на власну, персональну мету формує індивідуальність. Натомість робота, спрямована на досягнення колективної мети, формує в учневі якості колективіста. Таким чином група вже в процесі навчання функціонує як мінімальна готова «молекула» колективу, де кожний має своє місце і виконує своє, посильне для нього завдання, але де всі працюють в умовах зорієнтованості на досягнення єдиного спільного результату.

Ігрові форми навчальної діяльності

Гра на уроці іноземної мови є формою навчання, яка моделює життєві ситуації, явища, процеси, види професійної діяльності. Водночас гра практично завжди містить і мотив діяльності, а також досить чітко визначає її соціально-етнографічне поле та вік, стать, соціальні потреби учасника гри тощо. Цим вона позитивно відрізняється від так званого навчального «породження» мовних висловлювань.

Потяг до гри властивий людині будь-якого віку, а задоволення від гри нерідко є умовою збереження рівноваги, психічного здоров'я людини тощо. З навчальною метою гру можна застосовувати на будь-якому етапі навчання.

За своєю психологічною структурою гра близька до навчальної задачі. При цьому проблема тут виникає ніби сама собою, з правил і умов гри.

У процесі навчання іноземної мови можна використати будь-яку гру, де застосовується мова. Проте в різних випадках ефект її може бути різним.

Насамперед слід відкинути погляд на гру як на засіб урізноманітнення, прикрашання уроку. Безумовно, гра має здатність вносити в урок пожвавлення, елемент змагання. Відомо також, що застосування гри формує позитивне ставлення до предмета іноземної мови. Проте все це повинно трактуватись як побічний і додатковий ефект. Основна ж функція гри на уроці — бути засобом навчання, розвитку і виховання. Тому недосить продумане використання ігор може привести часом до того, що вони стануть лише розвагою на уроці, а отже й даремною тратою часу.

Гра мусить мати найперше чітко виражену навчальну функцію. Крім того, вона повинна бути змістовною, відкривати поле для мислення, кмітливості, уяви, наполегливості, добрих почуттів тощо, а також формувати прагнення дитини до ініціативи, до розв'язання проблем з допомогою іноземної мови. У мовному плані гра має бути засобом закріплення структур і словника, стимулювати ініціативне мовлення, давати учням можливість відчути радість володіння мовою тощо.

Як і будь-яка вправа чи задача, гра може бути елементом різних стратегій. Ігри бувають

чисто мовознавчими, тобто такими, що сприяють запам'ятовуванню мовного матеріалу;

можуть забезпечувати формування навичок оперування мовним матеріалом і так званої мовленнєвої діяльності;

служать засобом засвоєння комунікативного мовлення.

У практиці навчання найширшого застосування набули ігри першої та третьої груп.

Перша група (мовознавчі ігри) спрямована на засвоєння певної частини мовного матеріалу. Оволодіння ним (запам'ятовування його) стає умовою участі у грі і можливості перемоги. Це, так зване, непряме зацікавлення. Учень відчуває потребу у засвоєнні мовного матеріалу, як нагоди самоствердитися. Проте такі ігри забезпечують лише засвоєння знань і, хоча вони зручні й легкі для застосування, часто використовувати їх не слід.

Друга група (умовно-комунікативні ігри) зорієнтована на виконання різноманітних операцій з мовленнєвим матеріалом («Побудуйте речення», «Поставте запитання» тощо). У центрі уваги тут не комунікативна функція висловлювань, а їх фонетична, лексична або граматична правильність.

Третя група (комунікативні ігри) має діяльнісний характер. Ці ігри не мають якогось конкретного мовного спрямування і взагалі не є мовними іграми. Вони — просто ігри, для яких мовлення є лише засобом їх реалізації. У процесі застосування таких ігор помітно активізується мимовільна увага і пам'ять, формується позитивне ставлення до мови як до засобу спілкування і досягнення певної мети [31, 53].

Ігри можуть мати індивідуальне або колективне спрямування.

Ігри індивідуального спрямування передбачають боротьбу за особистий виграш і зміцнення індивідуального престижу. Такі ігри характеризуються високою активністю учнів, адже від цього залежить результат. Гра є пробою сил, і особиста участь учня в ній стимулюється постійним прагненням до самоствер-дження в колективі. У свою чергу, це веде до певної мобілізації зусиль, активізує психічні функції учня і сприяє їх розвитку. Прикладом таких ігор можуть бути: заповнення кросвордів, утворення на письмі нових слів із заданого слова, ігри в «ланцюжок», коли учні поступово нарощують фразу, включаючи однорідні члени речення тощо. Сюди ж можна віднести і таку комунікативну гру, як «Алібі» (учитель оголошує, що на перерві скоєно «злочин», наприклад, розбито вікно; кожний з учнів повинен довести своє «алібі», тобто свою непричетність до цього). Ігри такого типу мають переважно фронтально-індивідуальний характер, але завдяки своєму емоційному заряду можуть активізувати діяльність всіх учнів.

Ігри колективного спрямування будуються на основі змагання команд (підгруп). Характерною їх особливістю є те, що вони спонукають учня