до боротьби за цілі колективу, за престиж колективу. Існує точка зору, згідно якої колективна гра може органічно і постійно входити у структуру навчання іноземної мови. Наприклад, учитель ділить клас на дві-три рівні за силами команди. На кожний урок він готує одне завдання, яке для кожної команди може принести певну кількість очок. Підрахунок ведеться не лише поурочно, а й у кінці чверті. Таким чином створюється атмосфера постійного змагання, що сприяє активізації навчання. Можна надати ігрового характеру значній кількості звичайних вправ-задач. Так, можна, скажімо, організувати аудіювання: вчитель описує відому учням особу, а кожний учасник гри записує на аркуші паперу і передає вчителеві її ім'я або прізвище. Кожна правильна відповідь дає команді одне очко.
Як свідчить практика, безпосередня участь учня у мовленнєвій діяльності на уроці є вкрай недостатньою. Отже, виникає необхідність певного перегляду і переоцінки всієї методичної технології. Питання добору форм роботи є особливо гострим у навчанні усного мовлення. Справа у тому, що на відміну від аудіювання і читання, які легко організувати як синхронну діяльність, усне мовлення потребує взаємного контакту, що традиційно виражається в формі контакту вчителя і учня. Актуальність проблеми зумовлена ще й тим, що усне мовлення на початковому етапі займає вагоме місце, тому прорахунки в його організації дуже відчутні. Різні форми роботи на уроці дають можливість залучити до навчальної діяльності всіх учнів одночасно. Це створює сприятливі умови для розвитку їх мовленнєвої активності, самостійності мислення, кмітливості, уяви, спостережливості, наполегливості тощо, а окрім того роблять урок цікавішим.
1.3. Гра як засіб навчальної діяльності
На початку ХХІ століття іноземна мова є важливим засобом міжнародного спілкування, і настав час коли українське суспільство відчуває гостру потребу у фахівцях різних галузей, які активно володіли б іноземною мовою для вирішення своїх професійних та персональних проблем. Тому, школа повинна підготувати своїх учнів до спілкування в реальних життєвих ситуаціях, навчити здобувати знання самостійно з метою вдосконалення в галузі обраної майбутньої професії. Звідси потреба в широкому використанні інтерактивних форм навчання та рольових ігор, які наближають учнів до умов реального спілкування.
У шкільній практиці вже давно використовують різноманітні навчальні рольові ігри й драматизації вони є ситуативними мовленнєвими вправами, в ході яких учні набувають досвіду спілкування іноземною мовою [68, 17].
Відомо, що тривалий час педагоги вважали дидактичні ігри основною формою навчання в шкільних установах. К. Д. Ушинський радив з самого початку навчання відділяти заняття від гри і вважає виконання учбових завдань «серйозним обов'язком дитини». Він пропонував «зробити серйозне заняття для дитини цікавим», тобто, прагнучи прищепити дітям любов до іноземної мови, вчитель повинен так будувати заняття, щоб дитина відчувала таке ж задоволення, як і від гри.
Оскільки питома вага ігрової діяльності у школярів молодших класів значно більша, ніж у школярів старших класів, важливо знайти ту золоту середину, яка забезпечувала б дотримання потрібної пропорції в навчанні та грі, пам’ятаючи при цьому, що гра має бути підпорядкована конкретним навчальним завданням.
Досвід показує, що без ігрових дій закріплення в пам’яті дитини іноземної лексики відбувається неефективно і вимагає надмірного розумового напруження, що не є бажаним. Гра, на заняттях з іноземної мови як один із прийомів навчання, має бути цікавою, не складною і жвавою, сприяти накопиченню нового мовного матеріалу і закріпленню раніше набутих знань [15, 17].
Однак не всяка гра підходить для цих цілей. Тому вибір потрібної гри – одне з першочергових завдань викладача іноземної мови. Цей вибір має проводитися з врахуванням цілеспрямованості гри, можливості поступового її ускладнення і лексичного наповнення. Відібрані для заняття ігри відрізняються від звичайних дитячих ігор тим, що фактор уяви, фантазія дитини, вигадані ситуації відходять немовби на задній план, а домінантним стають спостереження і увага. Враховуючи специфіку гри в процесі навчання дітей іноземної мови, вчитель керує ходом гри і контролює його [67, 17].
Ігри можуть бути використані для формування та розвитку будь-яких навичок і вмінь (читання, письма, аудіювання, говоріння) на всіх рівнях навчання на будь-якій стадії уроку. Більшість мовних ситуацій на уроці показові, штучні, спрямовані на відпрацювання певної граматичної конструкції чи виразу.
Гра – це особливим чином організоване заняття, яке потребує напруги емоційних та розумових сил. Під час гри всі мають рівний статус. Вона під силу навіть слабким учням. Слабкий в мовній підготовці учень може стати першим у грі: винахідливість та кмітливість стають важливішими за значення предмета. Почуття рівності, атмосфера захоплення і радості, відчуття того, що завдання під силу – все це дає можливість подолати сором'язливість, що заважає вільно використовувати в мовленні іншомовні слова, забезпечує достатній рівень засвоєння того чи іншого навчального матеріалу [40, 12].
Слід зазначити, що про навчальні можливості гри давно відомо. У процесі гри проявляються особливо повно, іноді зовсім зненацька, здібності людини, а дитини – особливо. Цікавим є те, що гра завжди припускає прийняття рішення – як пожартувати, як відповісти, як виграти. Бажання розв’язати ці питання загострює розумову діяльність дитини. Для дитини – гра, передусім, дуже захоплююча справа.
Специфіка гри полягає в тому, що учбові завдання виступають перед дитиною не в явному вигляді, а маскуються. Граючи, дитина не ставить учбового завдання, але в результаті гри вона чогось навчається. Ставити мету – відпочити, перевести увагу на щось інше – немає необхідності : характер гри сам зробить свою справу.
1.3.1. Види гри
Аналіз проблеми дидактичної гри в педагогічній