за функціями :

навчальні – сприяють розвитку загально навчальних умінь і навичок (таких як пам’ять, увага, сприйняття інформації різної модальності), розвитку навичок володіння рідною й іноземною мовами;

виховні – моделюють поведінку в ігрових моделях життєвих ситуацій ;

навчально-виховні – сприяють оволодінню іноземною мовою, враховуючи аспект виховання;

розважальні – створюють сприятливу атмосферу на заняттях, перетворюючи урок на захоплюючу подорож;

комунікативні – об’єднують учнів у єдиний колектив, допомагають встановленню емоційних контактів, сприяють формуванню навичок й умінь спілкування;

розвиваючі – сприяють гармонійному розвитку особистих якостей для активізації резервних можливостей [10, 2];

2) за психічним впливом:

релаксаційні – знімають емоційне напруження, викликане навантаженням на нервову систему під час навчання;

стимулюючі – стимулюють процеси мислення, запам'ятовування, відтворення дійсності;

спрямовувальні – спонукають дитину до дії на уроці;

3) за дидактичною метою мовлення:

спрямовані на оволодіння монологічним мовленням (зв’язне безперервне висловлювання однієї особи, адресованої одному або кільком співрозмовникам);

спрямовані на оволодіння діалогічним мовленням (розмова двох партнерів, яку не планують наперед);

4) за місцем введення на уроці:

ігри, які використовуються на початковому етапі уроку. Їх метою є введення дитини до іншомовної діяльності;

ігри, спрямовані на введення нового матеріалу;

ігри, спрямовані на закріплення нового матеріалу;

ігри, які вимагають вільного використання вже знайомого матеріалу;

ігри для повторення навчального матеріалу;

5) за використанням матеріалу:

лексичні – спрямовані на відпрацювання лексичних одиниць, враховуючи їх особливості;

фонетичні – спрямовані на оволодіння специфікою вимови звуків англійської мови та інтонацією англійської мови;

граматичні – спрямовані на оволодіння граматикою іноземної мови [10, 2].

6) з відтворення дійсності:

навчальні – основні ігри під час навчального процесу, які передають атмосферу на уроці, покликані спонукати учня до активної праці на уроці;

ділові – проектують майбутню професійну діяльність (лікаря, будівельника тощо);

рольові – спрямовані на добровільне вживання в роль і використання реплік, слів, які найкраще характеризують цю роль [63, 23].

ігри-уяви – покликані перенести учня в уявний світ, де він матиме змогу за допомогою іноземної мови відобразити свої почуття ("якби ж я була принцесою...");

творчо-мистецькі ігри – спрямовані на оволодіння специфічною лексикою мистецтва;

ігри-фантазії – схожі на ігри-уяви, допомагають учневі за допомогою іноземної мови закінчити ту ситуацію, яка була запропонована вчителем;

7) пізнавальні ігри :

ігри-знайомства – відбувається перша зустріч учня з матеріалом, під час якої від учня не вимагається його використання;

ігри-дотики – спроби використати матеріал, пропустити його крізь себе;

глибинні ігри – вимагають володіння й можливості використання основного й побічного навчального матеріалу;

8) за ініціативою :

ігри, вигадані дітьми для відтворення дорослої життєдіяльності;

ігри, вигадані дорослими для дітей;

ігри, вигадані дорослими для себе, для кращого розуміння світу дітей, їх оточення;

9) за віком учасників гри :

дошкільні – ігри для дітей дошкільного віку;

молодшого шкільного віку – ігри для дітей початкової школи;

середнього шкільного віку – для дітей середньої школи;

старшого шкільного віку – спрямовані на сприйняття серйозного, складного матеріалу [10, 3].

Видатні діячі епохи Відродження (Франсуа Рабле, Еразм Роттердамський та інші) приділяли велику увагу іграм саме під час вивчення іноземних мов. Але, незважаючи на очевидну доцільність, вони ще недостатньо використовуються в шкільній практиці. На уроці ми маємо справу з навчальними іграми, що на відміну від розважальних, мають специфічну методичну мету, яку вчитель повинен завжди чітко собі уявляти, однак в жодному разі не слід показувати учням, що його цікавить дидактичний підтекст. Він повинен сміятися і радіти разом з учнями, підкреслюючи тим самим, що його цікавить ігровий зміст вправи, а не навчальний. Якщо вчитель розкриє учням свою мету, то гра перетвориться у звичайну вправу. Для вчителя ж будь-яка навчальна гра – це перш за все вправа.

Сам факт, що гра пробуджує інтерес і активність дітей, дає їм можливість проявити себе в цікавій для них діяльності, сприяє більш швидкому і надійному запам'ятовуванню іншомовних слів та речень, особливо, якщо знання цього матеріалу є обов'язковою умовою активної участі, а в кожних випадках обов’язковою умовою виграшу.

Гра – це певна ситуація, яка багаторазово повторюється, і кожен раз у новому варіанті. У ході гри виникає змагання. Бажання перемогти мобілізує думку гравців. Мовленнєве спілкування, яке включає не лише власне мовлення, але і жести, міміку тощо, має чітко вмотивований характер. Для мови гри, не дивлячись на деяку їх запрограмованість, характерна також спонтанність, оскільки перемога залежить від точної та швидкої реакції, правильних та дотепних відповідей.

Таким чином, ми розглядаємо гру як варіативно-ситуативну мовленнєву вправу, в ході якої учні набувають досвіду спілкування. Тому гра має бути невід'ємним елементом кожного уроку й ні в якому разі не протиставлятися «головній» частині уроку. Наприклад, на початку уроку вчитель заходить до класу і пропонує учням вишикуватися у шеренгу. Далі говорить: «Дивіться на мене і скажіть: хто стоїть першим? Хто стоїть другий? Третій? Шостий?». На перший погляд питання просте, але цікаве. Непомітно для себе діти зосередилися, налаштувалися на урок іноземної мови. Таким чином учні повторили вживання порядкових числівників. Урок продовжується: «Відгадайте, що ми будемо робити сьогодні на уроці?» Учні відповідають: «Ми будемо писати. Читати. Слухати». У такий спосіб закріплюємо вивчення майбутнього часу дієслова. Такі ігрові моменти корисно застосувати на всіх етапах уроку. Тоді гра буде органічно пов'язана з уроком і діти можуть не помітити, що вони грають, їм просто буде цікаво. Так, бажаючи перевірити, як