2. Між особистісний напрямок. Ця сфера становлення й розвитку знань, умінь і навичок особистості, які забезпечують їй можливості спілкування та спільної діяльності з “іншим” – відносини “Я – Ти”. З актого спілкування та взаємодії і починаються власне соціалізація і внутрішній розвиток особистості.

Розвиток мови, здібностей до співчуття та співпереживання, культури сприйняття та розуміння “іншого”, передбачення його вчинків і поведінки загалом, самих витоків цієї поведінки і життєвих позицій утворює зміст цього напрямку шкільної соціалізації.

3. Соціально-груповий напрямок. Це сфера відносин “Я – Ми”, у межах якої молода особистість має оволодіти у школі базовими передумовами майбутньої інкорпорації у множину різноманітних характером і масштабністю соціальних груп.

Саме у цій площині соціальне становлення молодої особистості набуває таких форм, як етнізація, початкова професіоналізація та інші як і особистісної суверенності та ініціативи – ось процеси, які утворюють зміст цього напрямку соціалізації.

4. Політично-правовий напрямок. Це формування передумов поступового входження молоді у множину громадянських, юридично-правових, адміністративно-управлінських та громадських відносин. Відповідно змістом цього напрямку шкільної соціалізації є засвоєння учнями певного типу сприйняття, розуміння та оцінки політико-правових відносин різного рівня та форми, самовизначення та самореалізації особистості у цій сфері суспільного життя.

Перед школою стоїть завдання недопущення політизації учнівського середовища, використання школи та школярів будь-якими силами. Школа зобов’язана навчити своїх вихованців головних принципів ставлення до держави та суспільства, співвіднесення та обстоювання політичних, громадських та інших інетерсів представників усіх соціальних станів населення.

З цієї точки зору школа має бути досконалим простором, в якому розгортаються найперші політико-правові контакти учнів – вихідців із сімей різного соціального походження, статку, конфесійних та етнокультурних особливостей. Тут, у шкільному класі та шкільному колективіі набувається перший досвід таких взаємодій, утверджуються, апробуються і розвиваються відповідні ідеї, цінності та принципи.

5. Економічний напрямок. У цій сфері суспільних відносин майбутній громадянин має стати учасником відносин виробництва, обміну, споживання. Отже, у школі він має засвоїти засадові знання, вміння, навички, орієнтації та алгоритми майбутньої своєї поведінки та діяльності як працівника, агента обміну, споживача.

Саме тут відіграють свою незмінну роль уроки праці, ознайомлення з технологіями, відвідування підприємств та установ, де працюють батьки.

З метою підготовки учня до участі у ринкових товарних відносинах здійснюється навчання, спрямоване на забезпечення його грамотності як потенційного покупця, виховується здатність до критичного сприйняття рекламної продукції і збереження тверезого погляду на світ товарів, що продаються, відбувається ознайомлення з проблемою фінансів і грошей.

Надзвичайної ваги завдання – ознайомлення учнів із специфікою підприємницької діяльності, культивування підприємницьких здібностей і мотивацій. Не обов’язково навіть деякі з учнів мають стати фахівцями-менеджерами, але здатність у разі необхідності створити власну справу, зайнятися дрібним і середнім бізнесом має бути нормативною якістю людини у розвиненому товарному суспільстві.

6. Екологічний напрямок. На цьому напрямку соціалізації особистість має бути сформована як компетентний суб’єкт відносин “Я – довкілля”.

Особливим і надзвичайно специфічним предметом педагогічної уваги у соціалізації молоді є формування правильного розуміння феномена людської тілесності, становлення культури фізичного життя, спрацювання екології тіла.

7. Напрямок “Я – Універсум”. Це сфера відносин людини як єдиної істоти, життя якої не обмежується фактом фізичного існування “тут” і “тепер”, а відбувається як історична подія у вимрах минулого, сучасного та майбутнього.

Духовне життя і духовний порятунок, саме утвердження людського духу як єдиної реальності буття особистості у структурі “Ми” в “Універсумі” мають своїм витоком вчителя і наставника, яким є або принаймні покликаний бути шкільний вчитель.

Кінцевою метою шкільної соціалізації учнів на кожному з її напрямків є формування готовності молодої людини бути учасником відповідної сфери суспільного життя.

Цілісна система таких показників утворює адекватну сучасності модель соціального суб’єкта. Інтегрована множина цих моделей є функціональним ідеалом сучасної соціально зрілої особистості, який виконує функції педагогічної мети у процесі шкільної соціалізації [25; с. 237].

Конкретизація змісту педагогічних зусиль щодо реалізації завдань того чи того етапу шкільної соціалізації на кожному з конкретних напрямків цього процесу та їхніх складових відокремлює множину взаємопов’язаних між собою педагогічних завдань і заходів шкільної соціалізації [69; с .126].

Множина педагогічних завдань шкільної соціалізації може розглядатися як простір педагогічної дії та реалізації цього процесу і його педагогічний зміст. Цілісне їх відображення можливо здійснити у формі педагогічної програми і відповідних їй педагогічних планів шкільної соціалізації [22;с. 13].

Отже, сутність соціалізації як предмета наукового пізнання вочевидь розкривається у проблемі взаємної зумовленості і співмірності людини та суспільства. Порушення цієї гармонії призводить до знецінення людського життя і до втрати внутрішнього сенсу життя суспільного. Збереження та поновлення такої співмірності є над важливим суспільним завданням, у розв’язанні якого значна роль належить і педагогічним методам.

Розділ ІІ Визначення рівня cоціалізації школярів у навчально - виховному процесі

2.1. Навчально - виховний процес - важлива умова соціалізації

Спираючись на праці психологів Б.Г.Ананьєва і В.С.Мерліна, можна стверджувати, що розвиток особистості – це сукупність процесів якісної зміни психологічної цілісності людини, удосконалення його функціональної готовності, формування операційних систем і таких психічних новоутворень, які забезпечують особистості, можливість відносно успішно вирішувати свої життєві труднощі.

В процесі взаємодій особистих ресурсів і умов середовища, як спеціально організованих для впливу на розвиток, так і іншого призначення, в структурі психіки дитини проходять якісні зміни.

Виховання, як один із факторів психічного розвитку виступає на трьох різних рівнях. Перш за все – це один з елементів життєдіяльності суспільства, мате якого – забезпечити розвиток особистої соціальної структури