тановлення і розвиток науки про дошкільне виховання

Як самостійна галузь науково-педагогічних знань до-шкільна педагогіка визрівала у лоні загальної педагогіч-ної науки, виокремившись із неї у першій половині XIX століття. Проте педагогічна думка з найдавніших часів, крім загальнопедагогічних проблем, розглядала і специ-фічні, зокрема ті, що стосуються виховання і навчання ді-тей у дошкільному дитинстві.

роблеми дошкільного виховання у педагогічній думці давнього світу

Виховання як феномен виникло на етапі освоєння лю-диною знарядь праці. Життя дітей тоді чи не з перших днів було включене у життя дорослих, які намагались переда-ти їм свої навички виживання: використання знарядь праці, добування їжі, захисту від ворогів і хижаків, взає-модії з іншими людьми. Саме потреби реального буття давньої людини зумовили необхідність вироблення відпо-відних способів, прийомів передавання знань і вмінь на-щадкам. Виховання і навчання були невід'ємною части-ною буденного життя і не розглядалися як підготовка до майбутнього. Із запровадженням парних шлюбів, що прийшли на зміну статевій полігамії, пов'язане зароджен-ня домашньо-сімейного виховання дітей, яким стали пе-рейматися батьки і родичі. На тому історичному етапі домі-нуючою формою виховання була ініціація — статевовікові обряди посвячення, пов'язані з переходом юнаків і дівчат до дорослого життя. Перед тим вони повинні були оволоді-ти відповідними знаннями і навичками племінного життя, набути необхідну фізичну і моральну зрілість. Отже, ви-никнення виховання та освіти як педагогічних феноменів зумовлене появою системи соціального наслідування — пе-редавання досвіду попередніх поколінь наступним.

едагогіка як педагогічна думка — сукупність сфор-мованих у суспільстві ідей, знань про цілеспрямоване, організоване виховання відповідно до різних світогляд-них, ідеологічних, наукових настанов — виникла одно-часно з практикою виховання і на перших порах існувала у ній.

У первіснообщинному суспільстві традиційні засоби й способи виховання і навчання, які передавалися від поко-ління до покоління, були першою історичною формою пе-дагогічного знання. Традиції виховання і навчання, що зберігалися у колективній свідомості общини, містили у собі певні дотеоретичні уявлення про способи досягнення педагогічних цілей.

Більш-менш системні концепції виховання, які, крім загальнопедагогічних ідей, охоплювали і виховну пробле-матику раннього дитинства, почали формуватись у рабо-власницьку епоху. Розпад первіснообщинного ладу зумо-вив становлення нового історичного типу освіти. Умови, мета, засоби виховання почали орієнтуватися на забезпе-чення соціальне диференційованого засвоєння культури.

Освіта розвивалася відповідно до соціального та майнового становища. Виховання і навчання перестали бути склад-никами реальної життєдіяльності дітей, сутністю їх посту-пово ставала підготовка до майбутнього дорослого життя.

У рабовласницьку епоху зародилися елементи розподі-лу виховання на дошкільне і шкільне, що було пов'язане із виникненням шкіл — спершу у країнах Давнього Сходу (Ассірія, Вавилон, Єгипет, Індія, Китай), дещо пізніше (VII—VI ст. до н. е.) — на європейських теренах (Греція, Рим). На ту пору припадає виникнення поняття «педагогі-ка» (грец. paidos — дитя, ago — веду, виховую), яке трак-тувалося як дітоводіння, дітоводство. Дітоводом називали раба, котрий супроводжував нащадка свого повелителя до школи й зі школи додому, а згодом — раба, обов'язком якого був догляд і виховання дітей удома. Пізніше воно по-ширилося на людей, котрі професійно займалися навчан-ням і вихованням дітей: жерців (Вавилон, Єгипет, Сірія), найталановитіших вільнонайманих громадян (Греція), державних чиновників (Рим).

Першими досягли значних успіхів в освіті Єгипет, Ін-дія і Китай. Єгиптяни за 3 тис. років до н. е. винайшли іє-рогліфічне письмо. Давня Індія була центром Південно-азіатської цивілізації, становлення якої почалось у дру-гій половині II-го тис. до н. е. й особливо інтенсивно від-бувалося протягом 1-го тис. до н. е. Індуїстська педагогіка спиралася на уявлення, згідно з яким дитина осягає свя-щенний закон і обов'язок, справедливість та істинність у процесі навчання.

У 1-му тис. до н. е. інтенсивно формувалася Далекосхід-на цивілізація, що зародилася на території Давнього Ки-таю. Ідеологічно її репрезентувало конфуціанство — вчен-ня давньокитайського мислителя Конфуція (прибл. 551— 479 pp. до н. е.), що містить міркування про стосунки бать-ків і дітей, які повинні бути пройняті людинолюбством, добротворенням, високою моральністю, їх не можуть замі-нити ні страх перед покараннями, ні самі покарання. Йдеться в цьому вченні і про роль прикладу дорослих у ви-хованні дітей, важливість справедливих дій щодо них, значущість сім'ї у їхньому вихованні, яку конфуціанство вважало моделлю суспільства. Правитель у державі упо-дібнювався батькові, а його підлеглі — дітям.

Більш зорієнтованими на проблеми педагогіки як ре-альної практики були мислителі античного світу, яким на-лежать перші спроби вікової періодизації навчання і вихо-вання, відповідного добору змісту, застосування форм і методів виховного впливу. У Давній Греції у середині І тис. до н. е. вперше проблема освіти була сформульована як проблема самостійної сфери діяльності людини.

На цю пору припадають перші спроби системного по-гляду на виховання дітей у дошкільному віці з урахуван-ням його значущості для всього подальшого життя людини. Йшлося про фізичний розвиток дитини, формування нави-чок мовлення, підготовку до системного навчання у школі.

Одним із перших витлумачив поняття «навчання» і «ви-ховання» давньогрецький філософ Платон (427—347 до н. е.). Як ідеолог рабовласницької держави, він свої педагогічні міркування приміряв на виховання дітей вільних грома-дян. Виховання Платон вважав могутньою силою, здатною благотворно впливати на душу дитини. У цьому сенсі важ-ливу роль він відводив мудрому вихователю, який повинен «формувати немовля, наче воно із воску». Годувальниці (у рабовласницькому суспільстві — жінки, які вигодовували своєю груддю дітей патриціїв) мають дбати про фізичний розвиток дитини, оберігати її від фізичних ушкоджень. У ранньому віці дитина потребує забав, особливо коли опи-няється серед ровесників. Тому всі діти поселення