З-поміж тогочасних учених, практиків, які займалися проблемами дошкільного виховання, особлива роль нале-жить С. Русовій, яка, обґрунтовуючи значення національ-ної системи дошкільного виховання, виявила неабиякий талант психолога і материнське розуміння неповторності дитячої особистості. Головне завдання виховної системи вона вбачала у формуванні людського в дитині, створенні можливостей для виявлення її творчих сил, діяльного ставлення до життя, її праця «Дошкільне виховання» ста-ла першим українським підручником з дошкільної педаго-гіки (за основу було взято лекції, прочитані слухачкам Фребелівського педагогічного інституту в Києві).

Національний дитячий садок С. Русова розглядала як виховний заклад, у якому дитина прилучається до культу-ри свого народу. Виховання «на рідному ґрунті» активізує «її творчу діяльність, розворушує її думки, її цікавість». Тому навчання повинно здійснюватися рідною мовою: «Бо як узяти дитину 3—5 літ, то вона, звісно, знає, розуміє тільки ту мову, якою до неї балакає мати, яку вона повсякчасчує від перших хвилин свого життя навкруги себе. Тільки5 з цією мовою — з цими згуками, словами, виразами — в зв'язку й працює її душа, тільки до неї озивається, ледве ще розпочинаючи працювати, розум дитини». Ці вимоги до виховання і навчання дошкільників, на думку Русової, 7 повинні підсилюватися психологічними умовами, серед яких першорядною є вимога індивідуалізації виховних впливів, врахування того, «що найближче духовному складу» дитини.

1 Характерною ознакою гуманістичної педагогіки С. Ру-сової є толерантність і повага до світогляду кожного народу і кожної конкретної особистості. Метою виховання дітей дошкільного віку мають бути не знання, а збудження в дитині її духовних сил, розвиток пізнавальних здібностей, виховання почуттів. Крім рідної мови, важлива роль у цьому належить природознавству як засобу виховання духовності дитини з перших років життя. Допомагаючи вихователям, вона збирала вірші, народні казки, залуча-ла до цієї роботи виховательок, слухачок курсів, писала оповідання про природу, в яких розповідь розгортається від особи дитини. Для навчання грамоти створила «Укра-їнський буквар».

Моральне виховання дошкільників Русова розглядала як гармонію індивідуальної волі і колективного порядку: «Українська дитина не дуже експансивна, вона занадто вразлива й часто-густо ховається від інших зі своїми пере-живаннями; до неї треба підходити з ласкою, привернути її до себе повагою до її індивідуальності, треба збудити її цікавість, тоді виявиться її талановита вдача й озветься глибока чулість». На таку працю здатні гуманістично на-лаштовані педагоги.

На початку XX ст. активізувався рух за об'єднання вчених, педагогів-практиків, які займалися вихованням дітей дошкільного віку: у 1901 р. було організовано Ки-ївське товариство сприяння вихованню і захисту дітей, у 1902 р. — Київське товариство народних дитячих сад-ків, які на благодійних засадах здійснювали масштабну організаторську, науково-методичну, консультативну роботу.

У цей час розгорнула активну діяльність Наталія Лубенець (1877—1943), яка очолювала Київське товариство на-родних дитячих садків, видавала журнал «Дошкольное воспитание», читала лекції у Фребелівському педагогічно-му інституті, працювала в Колегії дошкільного виховання при Департаменті народної освіти, її праці «Педагогічна система Ф. Фребеля», «Народний дитячий садок», «До-шкільне виховання і народна школа», «Фребель і Монтессорі» містять цінні спостереження і міркування щодо ви-ховання дітей у перші роки життя, організації педагогіч-ного процесу в дошкільних закладах.

Завдяки діяльності благодійних товариств до 1917 р. у Києві працювало 11 народних дитячих садків, діяло також 13 приватних садків. Дошкільні заклади було відкрито у Житомирі, Севастополі, Харкові, Черкасах, Чернігові. Всього в Україні їх було 38. Зусиллями Товариства народ-них дитячих садків і Фребелівського товариства у Києві розпочато підготовку педагогічних кадрів для дошкільно-го виховання. У 1908 р. було засновано Фребелівський жі-ночий педагогічний інститут.

Значну роботу з розбудови суспільного дошкільного ви-ховання було розгорнуто в Українській Народній Респуб-ліці (1917—1919). У серпні 1917 р. Центральна Рада утво-рила Генеральний секретаріат освіти (із січня 1918 р. — Мі-ністерство народної освіти), у структурі якого був відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання. Очолювала його автор концепції національних дитячих закладів в Ук-раїні С. Русова. За її участі тривала робота над підготовкою закону про загальність, обов'язковість, безкоштовність дошкільного виховання, підготовлено проект «Регламенту дитячих садків». У 1919 р. було прийнято Закон «Про на-дання прав державної служби працівникам позашкільної освіти і дошкільного виховання», впровадження якого ма-ло залучити до справи дошкільного виховання кваліфіко-ваних спеціалістів.

Зусилля науковців було зосереджено на конкретизації проблем дошкільного виховання у нових історичних умо-вах. У 1922 р. видрукувано пройняту ідеєю природовідповідності у вихованні книгу лектора Київського вищого інституту народної освіти Ольги Дорошенкової «Дитячий садок», яку працівники дошкільних закладів використо-вували як методичний посібник.

Становленню суспільного дошкільного виховання на західноукраїнських землях у 20—30-ті роки XX ст. сприя-ли громадські товариства «Просвіта», «Українська захоронка», «Рідна школа» та ін. У великих містах Галичини в 30-ті роки працювало до 20 постійно діючих закладів — «захоронок». У повітових містах і сільській місцевості влітку функціонували сезонні «діточні садки» для дітей віком 3—10 років. «Просвіта» організовувала так звані «діточні пописи» — свята для дітей і їх батьків, свята ма-тері. Зібрані на них кошти використовували на матері-альне забезпечення садків, утримання сиріт. Підготовку педагогічних кадрів здійснювали на