Розділ І. Вивчення української мови як дидактична проблема.

§ 1.1. Науково-теоретичне обгрунтування концептуальних засад навчання української мови.

§ 1.2. Провідні чинники формування дидактичних основ вивчення української мови в школах Галичини.

§ 1.3. Нормативно-правова база щодо мови викладання в навчальних закладах краю досліджуваного періоду.

Висновки до розділу І.

§ 1.1. Науково-теоретичне обгрунтування концептуальних засад навчання української мови

Сучасна школа оперує в навчально-виховному процесі новими освітніми технологіями, що зумовлює нові підходи до навчання української мови, значить, і до вибору методів, прийомів, засобів навчання. Для забезпечення нових технологій навчання необхідне також переосмислення закономірностей та принципів навчання української мови.

Технологія навчання, за означенням ЮНЕСКО, це системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання й засвоєння знань, з урахуван-ням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оп-тимізацію освіти. Технологію навчання також часто трактують як галузь застосу-вання системи наукових принципів до програмування процесу навчання й викорис-тання їх у навчальній практиці з орієнтацією на детальні цілі навчання, які допуска-ють їх оцінювання. Ця галузь орієнтована більшою мірою на учня, а не на предмет вивчення, на перевірку виробленої практики (методів і техніки навчання) в ході ем-піричного аналізу й широкого використання аудіовізуальних засобів у навчанні, ви-значає практику в тісному зв’язку з теорією навчання (Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с. – С. ).

Оскільки нові освітні технології вимагають нової стратегії, пріоритетів, спосо-бів взаємодії учителя й учнів, то закономірно, що зазнають змін і методики викла-дання дисциплін, в тому числі й української мови. Сучасна методика української мови орієнтується на основні аспекти навчання, опирається на загально-дидактичні й специфічні принципи, оперує методами, прийомами та засобами навчання, що становить дидактичні основи навчання української мови.

Процес засвоєння знань і формування мовленнєвих умінь має свої закономір-ності, які необхідно враховувати на всіх етапах навчання. Поняття “закономірність” у педагогічній літературі одні автори тлумачать ширше, ніж закон, тобто як ви-знання всезагальної упорядкованості природи й суспільства, в межах якої необхідно виділити закони – спеціальні й загальні. Інші трактують закономірність як недостат-ньо точно пізнаний закон, як упорядкованість явищ, відносну сталість стійких впли-вових чинників, системність зв’язків між об’єктами. М. Фіцула під закономірнос-тями навчання розуміє суттєві, стійкі, необхідні зв’язки між явищами навчального процесу, які характеризують його перебіг і розвиток. Дидактика розглядає такі зако-номірності навчання: обумовленість суспільними потребами, залежність від умов, у яких воно проходить; взаємозалежність навчання, виховання і розвитку; взаємоза-лежність навчання і реальних виховних можливостей тих, хто навчається; єдність форм і методів навчання; залежність продуктивності навчання від інтенсивності і доречності зворотних зв’язків; наявності сформованих мотивів навчання і системи педагогічних стимулів (Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посібник. – Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 1997. – 192 с. – С. ).

Поняття “закон” і “закономірність” виражають відношення одного порядку, але вони не є тотожними. Законом називають конкретний необхідний зв’язок між поді-ями, фактами; у ньому фіксується загальне для них. Якщо ж підкреслюється об’єктивно зумовлена послідовність явищ, то йдеться про закономірність. Поняття “закономірність” вживається також і в тих випадках, коли необхідно підкреслити, що те чи явище виникло не випадково. І. Лернер закономірності навчання поділяє на 2 групи:

1. Закономірності, притаманні процесу навчання за його сутністю, які неминуче виявляються, як тільки він виникає в будь-якій формі; іншими словами – це закони, які притаманні навчанню завжди.

2. Закономірності, що виявляють залежно від характеру діяльності того, хто на-вчає, і тих, хто навчається, засобів навчання, а, отже, залежить від виду змісту освіти й методів. (Цит. За: Витвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Метод. пос. для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с. – С. ).

Закономірності навчання мови виявляються в об’єктивній залежності наслідків засвоєння мовлення від ступеня розвиненості мовотворчої системи організму ди-тини. Ця система складається з чотирьох елементів: 1) органів мовлення, що забез-печують артикуляцію звуків, які здійснюють розуміння мовних значень; 3) емоцій-ної сфери, здатної сприймати виразність мовних одиниць; 4) механізмів пам’яті, не-обхідних для засвоєння та відтворення всієї сукупності мовних одиниць (див. схему 1).

Схема 1

Закономірності навчання мови

Із закономірностей випливає низка принципів навчання.

Принципи навчання виступають основними вихідними положеннями теорії навчання. Вітчизняна педагогічна наука розкриває систему дидактичних принципів, виходячи з наукового розуміння суті виховання й навчання. “Український педагогіч-ний словник” визначає такі принципи, на яких ґрунтується ця система: зв’язку зміс-ту й методів навчання з національною культурою і традиціями; виховуючого харак-теру навчання, науковості, систематичності, наступності, свідомості й активності учнів, наочності, доступності, індивідуалізації процесу навчання, уважного ви-вчен-ня інтересів, здібностей, нахилів кожного учня (Гончаренко С. Український пе-дагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с. – С. ). Принципи навчання достат-ньо грунтовно розкриті в сучасній психолого-педагогічній літературі (Лозова В.І., Москаленко П.Г., Троцко Г.В. та ін. Педагогіка. Навч. метод. посібник. – К., 1993. – 40 с. та інші).

Враховуючи закономірності мовленнєвої діяльності, колектив авторів під керів-ництвом М. Пентилюк виділяє загальнодидактичні та лінгводидактичні принципи, що визначають зміст і організацію навчання мови та формування мовленнєвих умінь і навичок (див. табл. 1)

Таблиця 1

Принципи навчання (за М. Пентилюк)

Загально дидактичні | Лінгводидактичні

Традиційні | Сучасні | Загальнометодичні | Специфічні (рівневі)

науковість

систематичність

послідовність

наступність

перспективність

зв’язок теорії з прак-тикою

наочність

доступність

зв’язок навчання з вихованням та ін. | гуманізація

гуманітаризація

єдність національ-ного і загально-людського

розвивальний ха-рактер навчання

співтворчість

співробітництво

індивідуалізація та диференціація

оптимізація та ін. | взаємозалежність мови і мислення

екстралінгвістичний

функціональний

міжпредметного зв’язку

зв’язок навчання двох (кількох) мов

нормативно-стиліс-тичний

історичний

взаємозалежність усного і писемного мовлення | зв’язок вивчення мови з мовленнєвою