Саме В. Вахтеров і Д. Тихомиров запровадили добукварні звукові вправи, що мали на меті розвинути слух учня, ознайомити його з елементами мовного аналізу й синтезу: ділити речення на слова, слова – на склади і звуки, а також синтезувати звуки в склади, склади – в слова, зі слів будувати речення. Пізніше цей підготовчий етап у навчанні грамоти був названий добукварним періодом.

У 20-і рр. ХХ ст. в школах поширюється метод І.М. Шапошникова, що був різновидом методу “письмо-читання”. Методист виступав проти штучного поділу складів і слів на звуки, заперечував прийом синтезу виділених звуків.
І.М. Шапошиников підготував для вчителів методичний посібник “Живі звуки”, в якому навчання грамоти радив проводити на основі виділення звуків із живого мовлення. Наприклад, [р] – гарчить собака, [с] – сичить гусак і т.п. Виділені з живого мовлення звуки діти позначали буквами, які вписували у спеціальний зошит – аналог букваря. Слід зазначити, що методист принципово заперечував “Буквар”, “Азбуку” як підручники з навчання грамоти. Метод, розроблений
І.М. Шапошниковим, був спрямований на розвиток пізнавальної активності школярів, на вміння дітей чути й розрізняти звуки в живому мовленні, тому був позитивним явищем у методиці навчання грамоти. Окремі розроблені ним прийоми, наприклад, впізнавання виділеного звука в різних словах, добір слів із названим звуком застосовуються і в сучасній методиці. Однак пропонований
І.М. Шапошниковим метод навчання грамоти без букваря, за яким учнів самостійно поступово мали створювати свій буквар, не був підтриманий учителями й не прижився в школах (Методика викладання української мови. Навч. посібник / Дорошенко, М.С. Вашуленко, О.І. Мельничайко та ін.; За ред. С.І. Дорошенка. – 2-е вид., переробл. і доповн. – К.: Вища школа, 1992. – 398 с. – С. 31).

Таким чином, розроблений К. Ушинський метод видозмінювався багатьома його послідовниками, яких було багато в Україні. Наприклад, М. Костомаров просив К. Ушинського написати історичне доповнення до “Рідного слова”. Костянтин Дмитрович листувався з відомим педагогом і методистом, видатним діячем народної освіти України М.О. Корфом. На основі “Рідного слова” М. Корф підготував свій підручник для народної школи “Наш друг” (1871). Ця читанка стала цінним додатком до “Рідного слова” і призначалася для третього року навчання (Персоналії в історії національного педагогіки. 22 видатних українських педагоги: Підручник // Під заг. ред. А.М. Бойко. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 576 с. – С. ).

Вагомий внесок у запровадження методу К. Ушинського на грунті навчання грамоти українською мовою зробив Т.Шевченко. Працюючи над створенням українського букваря для дорослих – учнів недільних шкіл “Букварем южнорусским” (вид. 1861р.), поет звертався до ранніх творів К. Ушинського. Перші примірники букваря Т. Шевченко надіслав своєму доброму знайомому, відомому діячеві народної освіти на Україні М.К. Чалому, який був другом дитинства К. Ушинського і його товаришем по навчанню у Новгород-Сіверській гімназії (Романовский А.К., Барсук И.Д. Жизнь во имя будущего. – К., 1984. – С.169).

Прихильниками й поширювачами ідей К. Ушинського були С. Васильченко, Л. Глібов, О. Духнович, М. Коцюбинський, І. Кравченко, О. Маковей, Леся Українка, Ю. Федькович та інші відомі поети, педагоги, громадські діячі. Серед них – І. Деркачов, показовий урок якого спостерігав К. Ушинський, – автор близько 50 підручників і книг для дітей (“Український буквар за звуковим методом”, “Українська граматика” ат інші); Х. Алчевська, Т. Лубенець, завідуючий народними училищами Одеси Ф. Бемер, директор Чернігівського учительського інституту методист-словесник А. Флеров, учитель із Черкащини М. Левицький і багато-багато інших (Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: Підручник / Під заг. ред. А.М. Бойко. – К.: ВД “Професіонал”, 2002. – 576 с. – С. 174).

Незважаючи на заборони й цензури, прогресивні ідеї К. Ушинського поширювалися і в Західній Україні. Твори, уривки з його творів уміщували часописи “Учитель”, “Шлях виховання й навчання” та інші.

Під впливом ідей К. Ушинського відомий фахівець з теорії та методики початкового навчання Т. Лубенець відстоює думку , що в початковій школі діти неодмінно повинні навчатися рідною мовою. Окремі його дидактичні й методичні рекомендації – про особливості вивчення другої мови; роздільно-паралельне навчання читання і письма в букварний період ; орфографічні завдання, віднесені до системи робіт з розвитку писемного мовлення учнів – і сьогодні не втратили своєї актуальності. Численні підручники й посібники Т. Лубенця (псевдоніми Норець, Хуторний) призначалися в основному для початкової школи: “Читанка” (1883), “Руський буквар” (1916). Виданий ним підручник “Граматка. Український буквар з малюнками” (Вид. 4, попр., 1917) був побудований на зразках живої української мови, в ньому знайшла широке представлення усна народна творчість – пісні, вірші, приказки, народні ігри тощо.

Низка праць відомого освітнього діяча присвячена питанням теорії та методики початкової школи: “О наказаниях в детском возрасте” (1908), “О наглядном преподавании” (1911), “Дети и их воспитатели” (1912), “Педагогические беседы” (1903) та ін. (Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ-ХХ ст.): Хрестоматия / Упоряд.: Л.Д.Березовська та ін. – К.: Наук. світ, 2003. – 418 с. – С. 164-177). Підручники і праці Т. Лубенця мали велике значення для активного впровадження звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти в українських школах.

Вагому роль у розвитку української букваристики відіграв також буквар Б. Грінченка “Українська грамота до науки читання й писання” (1907, 1917), який складався з власне азбуки, читання, прописів і звернення “До вчителів” з методичними порадами щодо викладання. Головні дидактичні засади