§ 1.2. Провідні чинники формування дидактичних основ вивчення українсь-кої мови й літератури в Галичині.

Доля української мови надзвичайно тісно пов’язана з історією народу, його по-бутом, культурою, тому для з’ясування дидактичних основ вивчення рідної мови та чинників, що впливали на цей процес, необхідний короткий розгляд періодів націо-нального піднесення та суспільно-політичного, соціально-економічного розвитку української людності краю, що в 1792-1918 рр. перебував у складі Австрійської ім-перії, а з червня 1919 до вересня 1939 р. – під владою Польської держави. В цей час освітня політика формувалася під впливом реформ віденського й варшавського уря-дів; поширення передових педагогічних течій із Західної Європи; наявності й розвит-ку міжетнічних відносин і загострення їх з поляками; акумуляції власних до-сягнень у галузі політики, економіки, культури, що призвело до зміцнення націона-льної свідомості галичан, боротьби за власні національні права, зокрема, за введення в школах україномовного навчання та за покращення якості навчання рідної мови.

Важливі наслідки для українського населення Галичини мали проведені імпе-раторами М. Терезою (1740-1780) та Йосифом ІІ (1780-1790) реформи, мотиви реа-лізації яких сучасні історики оцінюють по-різному, проте є одностайними в тому, що наслідки реформ (вдосконалення системи самоврядування, зменшення панщини, зрівняння в правах греко-католицької церкви з римо-католицькою та ін.) сприяли національному пробудженню українського народу Галичини (Узагальнено: Біло-свич, Савчук: Т-во "РШ", Кугутяк …), на чолі якого виступила греко-католицька церк-ва. Проте після смерті Йосифа ІІ під тиском поляків навчання української мови в 1792 р. обмежено двома годинами в тиждень. Під тиском польського кліру зникли українські тривіальні школи (ЕУ. – Т. 10. – С. 3860).

Відкриття для духовенства духовної семінарії "Barbareum" у Відні (1774 р.) та філософсько-богословського інституту (Studium Ruthenum) при Львівському уні-верситеті (1787 р.), а також надання львівському єпископату статусу митрополії (1808 р.) спричинилося до появи в Галичині впливових національно свідомих дія-чів – митрополитів, священників – (М. Левицький, С. Левицький, Т. Могильниць-кий, Й. Сембратович, Г. Яхимович та ін.), які національний поступ українців нероз-ривно пов’язували з вирішенням мовних проблем, а після утворення Головної русь-кої ради – підняття мови до рівня державної.

Позитивне значення для розвитку української мови мав гурток церковних діячів у Перемишлі (єп. М. Левицький, о. І. Могильницький, єп. І. Снігурський), діяльність якого призвела до дозволу урядом шкільного навчання руською (появу назв "украї-нці", "український" в друкованих виданнях Галичини простежуємо після 1905 р., ймовірно, це пояснюється впливом революційних подій в Україні – М. Т.) мовою. Перемишльський гурток видавав також слов’яно-руські шкільні підручники (ЕУ – Т.10. – С. ).

Мовне поняття стало серцевиною національної активності 1820 – 1830_х років. Необхідність вживання рідної мови в наукових працях, офіційних документах, вве-дення її в школи як мови викладання відстоюють історики, педагоги, літератори, духовенство (див. § 1.3.). Не зупиняючись детально на діяльності "Руської трійці" в плані національного відродження, наголосимо на важливості для наступного розвит-ку української мови видання "Русалки Дністрової" (1837), проповіді в церкві рідною мовою М. Шашкевича, опублікованої ним брошури "Азбука і Abecadlo" (1836), спрямовані проти спроб заведення в українській мові латинської абетки, а також підготовленої будителем "Читанки для малих дітей" (видана після смерті автора Я. Головацьким у 1850 р. – ЕУ. – Т.10. – С. ).

Позитивні наслідки для українців краю мала доба революційних рухів у Європі 1848 р., відома як "весна народів": окрім скасування панщини й встановлення кон-ституційного ладу в Австрійській імперії, вона призвела до низки позитивних змін в світі.

25 квітня 1848 р. українці м. Львова звернулися до львівського губернатора з "меморіалом", який містив низку політичних, культурних і освітніх вимог, зокрема впровадження рідної мови викладання в усіх типах навчальних закладів Галичини, де більшість в округах становлять українці.

2 травня 1848 р. створено Головну руську раду в Львові, яка найважливішими вважала питання національної освіти й виховання. Одним з головних напрямів своєї діяльності Головна руська рада проголосила розвиток і піднесення української на-родності за допомогою вдосконалення мови, запровадження її в школах усіх типів, а також "поставити язик наш на рівні з іншими в урядах публічних" (Зоря Галицька. – 1848. – 15 травня).

Вимоги щодо посилення статусу української мови М. Лозинський характеризу-вав як найважливіші в діяльності цієї першої національно-політичної репрезентації (Лозинський М. Українство і москофільство серед українсько-руського народу в Га-личині. – Львів, 1909. – 96 с. – С. ).

Головна руська рада в 1848 р. зверталася до Міністерства освіти з вимогою українізації навчальних закладів Східної Галичини, зрівняння української мови в правах з іншими мовами монархії, широкого запровадження її в навчальних закла-дах, видання книжок рідною мовою, відкриття кафедри української мови в Львівсь-кому університеті тощо. Прохання узаконити викладання українською мовою в на-родних і вищих школах було відображене і в поданій до цісаря Фердинанда І петиції (Зоря Галицька. – 1848. – Ч.1 (15 травня). – С. ). Проте Міністр внутрішніх справ дозволив вводити українську мову лише в народних школах.

Підняття на сторінках першої української газети – "Зорі галицької" – питань необхідності національної школи з рідною мовою викладання, посилення статусу української мови; публічні мітинги, з’їзди, кампанії тощо (наприклад, у 1848 р. у Львові засновано літературно-наукове товариство для просвітньої й літературно-ви-давничої діяльності "Галицько-руська матиця", яке вело боротьбу за рідномовне шкільництво, до 1885 р.