Боротьба за права української мови, за рідну школу з українською мовою ви-кладання в ній яскраво проявилася в пожвавленні громадсько-педагогічного руху, в якому активну участь брали вчителі, учнівська й студентська молодь, просвітні ор-ганізації, широка громадськість. Діячів науки й культури особливо хвилювало пи-тання викладання рідної мови в школах, котра в означений період усвідомлювалась як ознака національної приналежності, природний закон, що поєднує індивідів у спільноту, "печать суспільної приналежності, вяжуча людей в окремий організм", а всі разом прагнуть до загального розвитку (Про народну мовуПрапор. – 1897. – 4.7. – с. . – С. ). Питання мови викладання, вдоскона-лення методики її навчання було предметом обговорення на засіданнях педагогічних рад, учительсь-ких конференцій, у ряді звернень, виступів тощо.

Так, 18 липня 1904 р. в залі Народного дому (Львів) на І "довірочному" віче українського вчительства при участі 392 000 педагогів з Галичини й Буковини (ви-ступав також І. Франко) гостро стояли питання дидактичного забезпечення пред-мету "українська мова", в зв’язку з чим прийнято такі резолюції:

"1) а)Заснування руського університету у Львові; б) закладання руських шкіл середніх шкіл більшекласових і виділових, також чоловічої і жіночої семінарії з русь-кою викладовою мовою;2) привернення руської мови викладової в тих школах з польською мовою викладовою, в котрих є більшість руської молоді; 3) закладання (при існуючих вже польських школах) також шкіл з викладовою мовою руською в тих селах, містечках і містах, в котрих знаходиться відповідне число руської молоді; 4) заведення обов’язкової науки руської мови в школах жіночих народних і виділо-вих у Львові; 5) систематизування посад учителів руської мови при школах виділо-вих; 6) заведення в руських школах руської мови у внутрішнім урядуванню; 7) реві-зії і зміни підручників шкільних в дусі руського народу і видання мап і книжок в руській мові; 8) призначування (замість польських) більше число руських книжок для убогих учнів в руських школах; 9) обмежування науки польської мови по русь-ких селах до науки читання і писання" (Б-к Іван. Звіт з учительських віч // Учитель. – 1904. – Ч.15. – С. . – С. 248); (Перше віче руського учительства // Промінь. – 1904. – Ч.15. – С. . – С. ).

25 серпня 1907 р. "Організаційний комітет львівських русинів" підготував відо-зву із закликом до українського населення Львова записувати своїх дітей до українсь-ких шкіл. Кожен русин, що не запише своєї дитини до руської школи, ро-бить на шкоду власному народі, – говорилося у відозві (Історія Львова в докумен-тах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – 424 с. – с. ).

За чистоту української мови продовжують боротися педагоги, інші громадські діячі краю. Так, М. Пачовський, виступаючи 20 травня 1909 р. на з’їзді галицьких і буковинських україністів з рефератом "Становище й наука українсько-руської мови як викладової в наших гімназіях", з метою розвою української літературної мови ставить перед співвітчизниками такі завдання: 1) вивчати українську мову з ширшого, всеукраїнського становища, тобто зважати на правильне вживання слів, зворотів; 2) прийняти єдиний український правопис, а для цього: а) дотримуватися одиничного пом’якшення слів, викликаного йотованими буквами та ь – с-лід, святий; б) уникати зумовленого польським впливом пом’якшення чужих закінчень  -аньство, -аньский, -еньство, -еньский, -уньство, -аныцина; в) ввести в школу пом’якшення прикметників на -ський, -цький, яке зустрічається ще в давніх літературних пам’ятках: Літописі Нестора, Луцькому Євангелії ХІV ст.; г) вживання форм його, йому, в ньому, сьому замість усталених під польським впливом его, ему, него, сего; д) усунути букву ї; е) уникати галицьких форм ходив-єм, ходилам, ходив_єсь, ходилисьмо, ходивім, робивем; ж) і вирішити остаточно, яку назву вживати замість слова "руський", найкраще вживати "український", так як цю назву знає Східна Європа (Пачовський М. Становище й наука українсько-руської мови як викладової в наших гімназіях. Реферат на з’їзді галицьких і буковинських україністів в д_мая 1909 р. – Л., 1909. – 30 с. – с. ).

Посилена увага до української мови у другій половині ХІХ ст. пояснюється ще й тим, що в цей період її вважали головним шляхом реалізації принципу народності, важливим засобом національного виховання дітей. Тому робота педагогів, громадських організацій краю у цей період концентрується на підготовці рідномовних підручників, створенні шкіл з рідною мовою навчання тощо. Це, наприклад, яскраво проявилося в діяльності товариства "Просвіта" (засн. 1868 р.), що виникло внаслідок активного піднесення національно-освітніх змагань народів Австро-Угорської імперії і основним завдання виокремило просвіту й піднесення культури українського народу за допомогою видання книг, творів, журналів українською мовою, проведення лекцій та викладів, створення читалень, бібліотек, музеїв, книгарень, друкарень, заснування шкіл з українською Ммвою викладання тощо (Статут т-ва "Просвіта" (затв. в 1913 р.) // Нарис історії "Просв" – С. ). В 1871 р. "Просвіта" організувала перші курси української мови – читання й правопис для службовців, які провів учитель народної школи при Львівській академічній гімназії А. Федорович (Нарис історії "Просвіти". – С. ). Багато зробила "Просвіта" й у справі утвердження самостійної української мови та літератури. Так, Ю. Лаврівський разом з головним виділом товариства підготував низку звернень до міністерства освіти у Відні, на частину з яких отримано позитивні відповіді. Від 1869