Результати психологічних досліджень свідчать|засвідчують| про те, що первинна|початкова| оцінка дитиною|дитям| своїх особистісних якостей, вчинків є|з'являється| простим віддзеркаленням|відображенням| тієї оцінки, яку дають цій діяльності і цим якостям вихователі, вчителі|учителі|, батьки. Тому цю стадію в розвитку самооцінки вважають за «передсамооцінку».

Процес же формування справжньої самооцінки включає, за даними цих досліджень, два етапи:

1) самооцінка піддається зовнішнім впливам;

2) у сферу самооцінки включається його стан людини|достаток|, особистісні якості.

Матеріали досліджень показують, що засвоєння учнями вимог, які повинні задовольняти їх учбову діяльність, здійснюються опосередковано, через оцінку результатів цієї діяльності вчителем|учителем|.

Психологічні дослідження і спостереження свідчать|засвідчують| про те, що на процес формування самооцінки учня вирішальний|ухвальний| вплив робить оцінка їх учбової діяльності і поведінка вчителів|учителів|.

У багатьох роботах [2, 4, 8, 22, 26] підкреслюється, що оцінка знань учня вчителем|учителем| сприяє їх просуванню, має повчальний, виховуючий характер|вдачу|. Спеціально проведені спостереження показують, що серед багатьох причин прикрого «топтання|тупцювання| на місці» чималу|неабияку| роль грає те, що вчителеві|учителеві| невідома оцінна діяльність самих учнів.

Результати цих спостережень показують, що школярі проводять оцінку своїх знань паралельно, але|та| не погоджено|узгоджено| з|із| вчителем|учителем|.

Частина|частка| оцінок переноситься дитиною|дитям| на саму себе – це оцінки поведінки і якостей особистості|особистості|. Найінтенсивніше розвивається у дитини|дитяти|-першокласника оцінка у виконанні учбових завдань|задавань|. Це природно, оскільки йому щодня і стосовно різних занять доводиться чути оцінки педагогів. При цьому виявляється така закономірність: спершу у дитини|дитяти| формуються критерії оцінки і їх застосування|вживання| по відношенню до інших, а потім – далеко не в повній|цілковитій| формі – по відношенню до себе.

В ході навчально-виховного процесу у школярів поступово зростає критичність, вимогливість до себе. Першокласники переважно позитивно оцінюють свою учбову діяльність, а невдачі пов'язують тільки|лише| з об'єктивними обставинами. Другокласники і особливо третьокласники відносяться до себе вже критичніше, роблячи|чинити| предметом оцінки не тільки|не лише| хороші|добрі|, але і погані вчинки, не тільки|не лише| успіхи, але і невдачі в навчанні|навчанні|.

Поступово зростає і самостійність самооцінок. Якщо самооцінки першокласників майже повністю|цілком| залежать від оцінок їх поведінки і результатів діяльності вчителем|учителем|, батьками, то учні других і третіх класів оцінюють досягнення самостійніше, роблячи|чинити|, як ми вже говорили, предметом критичної оцінки і оцінну діяльність самого вчителя|учителя| (чи завжди він має рацію, чи об'єктивний).

Впродовж|упродовж| шкільного навчання|вчення|, вже в межах початкових класів, сенс|зміст| оцінки для дитини|дитяти| істотно|суттєвий| міняється; при цьому вона знаходиться|перебуває| в прямому зв'язку з|із| мотивами учіння|навчання|, з|із| вимогами, які сам школяр до себе пред'являє. Відношення|ставлення| дитини|дитяти| до оцінки її досягнень все більше і більше пов'язується з|із| потребою мати достовірніше уявлення| про самих себе.

Вплив оцінок вчителя|учителя| на формування особистості|особистості| дитини|дитяти|, на її відношення|ставлення| до себе, до інших та інших до нього важко переоцінити.

Система оцінок, яка в навчально-виховному процесі служить головним засобом|коштом| впливу вчителя|учителя| на учня, є|з'являється|, таким чином, набагато складнішим, могутнішим і тоншим знаряддям, ніж це зазвичай|звично| вважається|припускається|.

Використовуючи той або інший засіб впливу, вихователь, за твердженням К.Д. Ушинського, повинен уявити собі її психологічну основу, тобто діяти не всліпу|наосліп|, а знати, на що він розрахований і чого він від нього чекає.

Оцінні бали, які виставляє вчитель|учитель|, повинні безумовно відповідати дійсним знанням дітей. Проте|однак| педагогічний досвід|дослід| показує, що в оцінці знань учнів потрібний великий такт. Важливо|поважно| не тільки|не лише|, яку оцінку поставив вчитель|учитель| учневі, але і те, що він при цьому сказав. Дитина|дитя| повинна знати, чого чекає від неї вчитель|учитель| наступного разу. Не слід захвалювати хороших|добрих| учнів, особливо тих дітей, які досягають високих результатів, але|та| без особливих зусиль. Зате|натомість| потрібно заохочувати в тій або іншій формі щонайменше просування в навчанні|навчанні| хоча і слабкої|слабої|, але|та| працелюбної, старанної дитини|дитяти|.

Головне, що повинно визначати відношення|ставлення| кожного вчителя|учителя| до кожного учня (незалежно від рівня його знань і індивідуальних психологічних особливостей), - це глибока віра в зростаючу людину, в її можливості|спроможності|.

1.5. Особливості спілкування молодших школярів

Як і у|біля| всякого|усякого| об'єкта наукового вивчення, у|біля| спілкуванні виділяють низку|лаву| властивих йому властивостей. Серед них:

Спілкування є взаємноспрямованою дією|;

Воно передбачає активність кожного з його учасників;

Учасники його розраховують отримати|одержувати| реакцію, відповідь від партнера по спілкуванню;

Кожен з учасників цього процесу виступає|вирушає| як особистість|особистість|

Основними функціями спілкування є|з'являються|:

Організація спільної діяльності людей (узгодження і об'єднання зусиль для їх досягнення);

Формування і розвиток міжособистісних стосунків;

Пізнання людьми одне одного;

Спілкування – необхідна умова формування особистості|особистості|, її свідомості і самосвідомості.

Проблема спілкування молодших школярів теми актуальна тим, що саме в цей період відбувається|походить| формування особистості|особистості|. Наскільки легко дитина|дитя| умітиме спілкуватися з|із| людьми, що оточують її, налагоджувати контакт, залежить її подальша|дальша| учбова, виробнича діяльність, її доля і місце|місце-миля| в житті. А саме в цей період закладається|заставляє| навик|навичка| брати на себе відповідальність за свою мову|промову| і правильно її організовувати, щоб|аби| встановити стосунки з|із| навколишніми|довколишніми| людьми. Також закладається|заставляє| уміння дисциплінувати себе, організовувати як особисту|особову|, так і групову діяльність, розуміння цінності співпраці|співробітництва|, спілкування і стосунків в спільній діяльності.

Саме у цьому віці засвоюються правила і норми спілкування, яким людина слідуватиме|прямуватиме| завжди і скрізь|всюди| незалежно від обставин,