У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати
Тор 100
|
|
здійснює дію, відповідну зразку|взірцю|;
дія оцінки - визначення того, чи досяг учень результату чи ні|або ні|. На початкових етапах навчальна діяльність здійснюється у формі|у формі| спільної діяльності вчителя|учителя| і учня. Учбова діяльність - це| така ж наочна|предметна| діяльність, але|та| предмет її теоретичний, ідеальний, тому спільна діяльність з|із| ним утруднена. Для її здійснення потрібно об'єкти матеріалізувати. Діяльність, спочатку розділена між учасниками, виступає|вирушає| спочатку як основа для формування інтелектуальної активності, а потім стає формою існування нової психічної функції. Вищі психічні функції походить із спільної діяльності, з|із| форми колективних взаємин і взаємодій (Л.С. Виготський). Таким чином, спільна діяльність - необхідний етап і внутрішній механізм діяльності індивідуальної. Взаємні стосунки при розподілі діяльності і взаємному обміні способами дій складають психологічну основу і є|з'являються| рушійною силою розвитку власної активності індивіда. У молодшому шкільному віці з'являються|появляються| важливі|поважні| психологічні новоутворення в пізнавальній сфері дитини|дитяти|. Пам'ять набуває|придбаває| яскраво вираженого|виказувати| пізнавального характеру|вдача|. Це зумовлюється| тим, що дитина|дитя| починає|розпочинає| усвідомлювати особливе мнемічне| завдання|задачу|, вона відокремлює|відділяє| це завдання|задачу| від всяких|усякої| інших. Крім того, в цей період йде інтенсивне формування прийомів запам'ятовування. Від найбільш примітивних прийомів (повторення, уважний тривалий розгляд матеріалу) в більш старшому віці дитина|дитя| переходить до групування, осмислення зв'язків різних частин|часток| матеріалу. В області сприйняття відбувається|походить| перехід від мимовільного сприйняття дитини|дитяти|-дошкільника до цілеспрямованого|ціленаправленого| довільного спостереження за об'єктом, що підкоряється певному завданню|задачі|. Діти вже можуть не тільки|не лише| розглядати|розглядувати| об'єкт, але і управляти своїм сприйняттям. Для цього повинно виникнути попереднє уявлення|вистава|, попередній пошуковий образ|зображення| того, що потрібно побачити. У цьому віці формується довільність уваги, тобто здатність|здібність| зосередитися на малоцікавих речах. Емоційні|емоціональні| переживання|вболівання| набувають більш узагальненого характеру. Найбільш істотні|суттєві| зміни можна спостерігати в області мислення, яке набуває абстрактного і узагальненого характеру. Учбова діяльність сприяє розвитку волі і довільності. У дошкільному віці довільність виступає|вирушає| лише в окремих випадках. У школі ж вся діяльність за своїм характером|вдачі| є|з'являється| довільною. Отже, довільність і усвідомленість всіх процесів, їх інтелектуалізація і внутрішнє опосередкування| є|з'являються| основними психологічними новоутвореннями молодшого шкільного віку. Усвідомлення себе і своїх власних змін, яке виникає в результаті|унаслідок| розвитку навчальної діяльності, не обмежується рамками навчання|навчання| і розповсюджується|поширюється| на різні сфери життєдіяльності молодшого школяра, у тому числі і на сферу стосунків з|із| іншими людьми. Знання себе, усвідомленість своїх взаємин з|із| оточуючими передбачають|передбачають| аналіз, внутрішнє обговорення підстав своїх дій, вчинків, тобто певний рівень розвитку рефлексії, яка також є|з'являється| одним з найважливіших новоутворень, що формуються у молодшого школяра. У зв'язку з цим, особливо важливо|поважно| з'ясувати, в чому виявляється і як функціонує рефлексія в міжособистісній сфері учнів початкової школи|. Так само, в світлі проблематики міжособистісних стосунків молодших школярів, необхідно розглянути|розглядувати| такий важливий|поважні| аспект соціального розвитку дітей молодшого шкільного віку як самооцінка. Про ці проблеми мова|промова| піде нижче. 1.2. Навчання – провідна діяльність молодших школярів|вчення| Практикою школи вже давно доведено, що кожен школяр, що не має яких-небудь органічних дефектів може засвоїти знання в об'ємі|обсязі| шкільної програми, проте|однак| не у всіх випадках вдається досягти необхідного рівня засвоєння і окремі учні насилу засвоюють навчальний матеріал. Проблема успішності дуже складна, її дослідження припускає|передбачає| безліч різних підходів, але|та| всі вони групуються навколо|навкруг| двох основних аспектів розгляду проблеми: 1) як викладач учить|вчить|; 2) як школяр вчиться і як при цьому здійснюється його розвиток. Фахівці|спеціалісти| різних галузей педагогічної науки приділяли переважну увагу одній або іншій стороні даної проблеми. Так, дидакти| основним об'єктом вивчення роблять|чинять| педагогічні умови, особливості навчально-виховного процесу, які сприяють подоланню|здоланню| неуспішності. Психологи ж спрямовують|спрямовують| увагу на вивчення особливостей особистості неуспішних учнів|особистості|, які виявляються в процесі учіння|навчання|, на виявлення своєрідності самого процесу їх навчальної діяльності. На питання - які типові поєднання особливостей школярів, що визначають характер|вдачу| неуспішності, – відповідають психологічні дослідження. Дидактична основа для таких досліджень міститься|утримується| ще в роботі А.М.Гельмонта [17]. У цій роботі здійснюється диференційований аналіз неуспішності школярів і її причин. Один з|із| критеріїв, який покладений А.М.Гельмонтом в основу диференціації неуспішності носить психологічний характер|вдачу| – це ступінь|міра| легкості (або трудності) подолання негативного|заперечного| явища. Основного значення набувають причини, залежні від учня: 1) погана підготовленість і значні пробіли|прогалини| в знаннях; 2) негативне|заперечне| відношення|ставлення| до навчання|навчання|; 3) відсутність звички до організованої праці, недостатній рівень загального|спільного| розвитку. А.М. Гельмонт указує|вказує| як тісно переплітаються|переплітають| причини, залежні від вчителя|учителя| і учня, наскільки ефективний той педагогічний підхід, який спирається|обпирається| на знання індивідуальних особливостей учнів і як відсутність даного підходу приводить|призводить| до формування в ході навчання|вчення| нових негативних|заперечних| якостей, що ще більше утрудняють процес навчання|вчення|. Тривала неуспішність викликає|спричиняє| у школяра моральну і психічну травму, породжує невіру|невір'я| в свої сили. В.І.Самохвалова [40] виділяє три показники, на основі яких можуть бути розглянуті|розглядувати| відмінності в поведінці дітей і особливості їх особистості|особистості|: 1) відношення|ставлення| до навчання|навчання|; 2) організація навчання; 3) засвоєння знань і навиків|навичок|. Ці показники можуть по-різному| виявлятися у дітей з|із| однаковою успішністю, оскільки не виявляється однозначних зв'язків між ступенем|мірою| успішності в навчанні|навчанні| і відношенням|ставлення| до учіння|навчання|. Характеризуючи групи дітей з|із| однаковою успішністю можна виділити яку-небудь одну групу рис|меж|, яка визначає все інше. Це положення|становище| розвивається в одній з робіт А.С. Славіної [15], де автор детально описує особливості розумової діяльності неуспішних дітей, названою|накликати| «інтелектуальною пасивністю». Дана «пасивність» виявляється в небажанні думати|вважати|, в прагненні уникнути всяких|усяких| розумових зусиль. Вона виявляється у школярів при здійсненні учбової діяльності. Свої дослідження А.А. Бударний [11] використовує для обгрунтування необхідності введення|вступу| на уроці диференційованих форм навчання|вчення|. |