Неуспішність, пов'язана, а неадекватними способами учбової роботи може носити яскраво виражений|виказувати| вибірковий|вибірковий| характер|вдачу| і виявлятися тільки|лише| по відношенню|ставленню| до окремих учбових предметів або навіть розділів шкільної програми. Але|та| вона може мати і більш загальний характер|вдача| і виявлятися в пропусках|прогалинах| і недоліках|нестачах| засвоєння багатьох або всіх учбових дисциплін.

Якщо спеціально не звернути|звертати| уваги на неправильні навики|навички| і прийоми учбової роботи, вони можуть закріпитися і привести до стійкого відставання школяра в навчанні. Поступовому закріпленню їх в учбовій діяльності сприяють такі її особливості, як, по-перше, відносна легкість навчальної праці на початку навчання|вчення|, що дозволяє на перших порах використовувати малоефективні способи без помітного відставання в навчанні, і, по-друге відсутність реального контролю з боку вчителя|учителя| за способами учбової роботи учня.

1.4. Проблеми самооцінки в молодшому шкільному віці та фактори, які її детермінують

Проблема виникнення і розвитку самооцінки є|з'являється| однією з центральних проблем становлення особистості|особистості| дитини|дитяти|. Самооцінка – це необхідний компонент розвитку самосвідомості, тобто усвідомлення людиною самого себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей своєї поведінки, свого відношення|ставлення| до оточуючих, до інших людей і самого себе.

Самооцінка у вітчизняній психології вивчалася у зв'язку з проблемою розвитку і формування самосвідомості. Ці дослідження сконцентровані навколо|навкруг| двох груп питань. З одного боку, в загальнотеоретичному і методологічному аспектах проаналізовано питання про становлення самосвідомості в контексті більш загальної проблеми розвитку особистості|особистості|. З даного питання можна виділити роботи таких психологів, педагогів як: Б.Г.Ананьев [2], А.Н.Леонтьев [25], С.С.Рубінштейн [49], М.Н.Скаткин43].

У іншій групі досліджень розглядаються|розглядують| більш спеціальні питання, перш за все|передусім| пов'язані з особливостями самооцінок, їх взаємозв'язком з|із| оцінками оточуючих. Можна виділити публікації А.І.Ліпкиной [28], Е.І.Савонько [49], Е.А.Серебрякової [49], В.А.Горбачової [43].

Л.С.Виготський припускав|передбачав|, що саме в семирічному віці починає|розпочинає| складатися самооцінка – узагальнене, стійке, позаситуативне| і, разом з тим|в той же час|, диференційоване відношення|ставлення| дитини|дитяти| до себе. Самооцінка опосередкує відношення|ставлення| дитини|дитяти| до самої себе, інтегрує досвід|дослід| її діяльності, спілкування з|із| іншими людьми. Це найважливіша особистісна інстанція, що дозволяє контролювати власну діяльність з погляду нормативних критеріїв, будувати цілісну поведінку відповідно до соціальних норм.

Р.Бернс [6], аналізуючи велике число досліджень американських авторів, відзначає, що на межі дошкільного і молодшого шкільного віку відбувається|походить| якісний стрибок в розвитку самооцінки. Проте|однак| розширене тлумачення цього поняття позбавляє висновки|висновки| конкретності, не дозволяє достатньо|досить| охарактеризувати зміни, що відбуваються|походять|.

Достатньо|досить| очевидно, що оцінка себе не існує ізольовано від уявлення про самі оцінювані|оцінювати| якості. Тому, самооцінку слід розглядати|розглядувати| в аспекті загального|спільного| уявлення про себе. Згідно|згідно з| наявних в науці даних до складу змістовних уявлень суб'єкта про те, який він, не входять ціннісно-нейтральні|нейтральні| якості, позбавлені для суб'єкта особистісного сенсу|змісту|. Ці якості наділяються суб'єктом високою позитивною або негативною цінністю.

Проведене Ельконіним і його групою експериментальне дослідження спиралося|обпиралося| на наступні|слідуючі| гіпотези:

1) Ранній «Образ|зображення| Я» з'являється|появляється| у зв'язку з «кризою семи років» оскільки до цього віку визрівають|виспівають| когнітивні передумови для його формування. Саме у цьому віці дитина|дитя| відходить від безпосереднього злитого відчуття себе. ЇЇ стосунки з|із| собою опосередковані.

2) Ранній «Образ|зображення| Я» носить швидше|скоріше| констатуючий і вірогідніше ціннісно-заданий, чим пізнавальний характер|вдача|.

У перебігу навчального року у дітей відбувається|походить| формування самооцінки. Деяка ситуативна самооцінка, не пов'язана із змістовним уявленням про себе, з'являється|появляється| раніше, ніж «Я-концепція». Проте|однак|, самооцінка стає значно стійкішою і позаситуативною| саме тоді, коли вона зв'язується з|із| «Я-концепцією», при цьому змістовні| розбіжності|розходження| між ними не виявляються. Під час навчального року «Образ|зображення| Я» збільшується в два рази.

Молодшому школяру в учбовій діяльності необхідне уміння ставити цілі і контролювати свою поведінку, управляти собою. Щоб|аби| управляти собою, необхідні знання про себе, оцінка себе. Процес формування самоконтролю залежить від рівня розвитку самооцінки. Молодші школярі можуть здійснювати самоконтроль тільки|лише| під керівництвом дорослого і за участю однолітків. Уявлення про себе - основа самооцінки молодших школярів. Самосвідомість дитини|дитяти| здійснюється в учбовій діяльності.

Неоднозначні критерії самооцінки. Індивід оцінює себе двома шляхами: 1) шляхом зіставлення рівня своїх домагань з|із| об'єктивними результатами своєї діяльності і 2) шляхом порівняння себе з|із| іншими людьми. Чим вище рівень домагань, тим важче|скрутний| його задовольнити. Успіхи і невдачі в якій-небудь діяльності істотно|суттєвий| впливають на оцінку індивідом своїх здібностей в цьому виді діяльності: невдачі, як правило, знижують домагання, а успіх підвищує їх. Не менш важливий|поважний| і момент порівняння: оцінюючи|оцінювати| себе, індивід свідомо або мимоволі|невільний| порівнює себе з|із| іншими, враховуючи не тільки|не лише| свої власні досягнення, але і всю соціальну ситуацію в цілому|загалом|. На загальну|спільну| самооцінку особистості|особистості| сильно впливають також її індивідуальні особливості і те, наскільки важлива|поважна| для неї оцінювана|оцінювати| якість або діяльність. Часткових самооцінок нескінченно багато. Судити по них про людину, не знаючи системи її особистих|особових| цінностей, того, які саме якості або сфери діяльності є|з'являються| для неї основними, неможливо [21].

Вивчення ролі самооцінки в пізнавальній діяльності виявило, що особливе значення дитина|дитя| надає своїм інтелектуальним можливостям|спроможностям|, оцінка цих можливостей|спроможностей| іншими її завжди дуже турбує|непокоїть|. Так, в проведеному дослідженні жоден з учнів (зокрема неуспішні), перераховуючи причини своїй недостатньо ефективній або поганій успішності, не послався на утруднення|скруту| в