У розумово відсталих дітей рівень нестійкої уваги переважає над стійкою. Причиною цього є те, що діти дуже швидко стомлюються.

Рис. 2.6. Результати дослідження стійкої і нестійкої увага (у%)

Увага у розумово неповносправних дітей нестійка, через те, що вони є гіперактивними, неуважними і непостійними. Вони починають справу, але ніколи її не завершують до кінця.

Визначаючи рівень продуктивності уваги ми бачимо, що у розумово відсталих дітей переважає малопродуктивна увага. Це випливає з результатів проведеного нами дослідження (продуктивна - 40%, малопродуктивна - 54% і непродуктивна - 6%.

Рис. 2.7. Результати дослідження продуктивної, малопродуктивної і непродуктивної увага учнів 4-5 класів (у%)

Отже, з цих результатів ми можемо зробити висновок, що розумово неповносправні діти вміють розрізняти кольори, предмети та форми. Також вони добре орієнтуються в просторі і в часі. Ці знання їм є в нагоді в їхньому щоденному житті (самообслуговуванні, в навчанні). Вони можуть самостійно дійти до школи, піти в магазин, а також самостійно доїхати, куди їм потрібно.

Також ми проводили анкетування серед вчителів допоміжної школи №1 у м. Івано-Франківськ та в навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» в м. Львові.

Анкета для вчителів, які працюють з розумово відсталими дітьми, включає 7 запитань. Всі вчителі на запитання відповідали щиро і відверто. Питання були спрямовані на аналіз успіхів і труднощів та почуттів вчителів під час роботи із розумово неповносправними дітьми.

З результатів анкетування бачимо, що деякі вчителі з задоволенням працюють з дітьми, що завдяки їм вони навчились любити людей просто такими, якими вони є, навчились допомагати іншим, не потребуючи взамін нічого, навчились переборювати свої труднощі за допомогою довіри та любові. Але разом з тим вчителі не можуть сказати, що працюється легко. Наші респонденти зазначали, що працюючи з розумово неповносправними дітьми, потрібно бути відкритими до них, довіряти їм, поважати їхню думку та просто любити. І тоді діти з легкістю ідуть на контакт. Якщо діти не розуміють певний матеріал, тоді вчитель намагається пояснити його більш доступним способом, але вони не зациклюються над одним питанням, оскільки вони обов’язково згодом все зрозуміють. Коли вчителі не знають, як працювати з тією чи іншою дитиною, оскільки кожна дитина є індивідуальною особистістю, вони звертаються за порадою до спеціалістів. Інші шукають методи роботи через ігрові моменти, опрацьовують і адаптовують для дітей матеріал.

Якщо у вчителів виникають певні труднощі з розумово відсталими дітьми тоді вони намагаються розв’язати цю проблему на місці, тобто зразу. Також труднощі у респондентів виникають у тому, що вони не до кінця їх розуміють і не вміють відкрити їх світ почуттів і талантів. Ці труднощі долаються, за допомогою порад спеціалістів, довшого перебування з розумово неповносправними дітьми.

Всі респонденти вважають, що ця робота дана їм від Бога. Не кожна людина спроможна працювати з розумово неопвносправними дітьми. Вони почуваються біля цих дітей комфортно, затишно і безпечно. Розумово неповносправні діти є слухняними, старанними, хочуть багато навчитись, щоб в майбутньому досягти певних успіхів. Вони із задоволенням працюють з розумово відсталими дітьми, адже діти наповнюють їхнє життя чимось новим і цікавим. І якщо були моменти, коли респондентам хотілось залишити роботу (через те, що вони не бачили результати своєї праці, через непорозуміння з педагогічним колективом та керівництвом і через власне незнання і невміння працювати з розумово відсталими дітьми, але з часом вони навчились і полюбили цю роботу), то вони цього не зробили тільки через дітей розумово неповносправних.

Отже, робота, яку виконують вчителі, є важливою як у їхньому житті, так і для дітей розумово неповносправних. Вчителі допомагають їм в навчанні, виховані, вчать їх елементарних навичок самообслуговування, вчать читати, писати, рахувати, а діти в свою чергу вчать вчителів бути більш терплячими, поважати один одного і вчать любити ближніх.

2.3. Особливості міжособистісної взаємодії дітей розумово неповносправних

Спілкування – це міжособистісний або груповий процес, що полягає в обміні певними результатами психічної діяльності між людьми – засвоєння інформації, думок, суджень, оцінок, почуттів, установок. Суспільна сутність спілкування виявляється в його змісті, і функціях, видах, формах, способах і мотивах [48].

Спілкування у житті розумово неповносправних дітей відіграє важливу роль. Адже спілкуючись вони краще пізнають себе, друзів, сім’ю, тобто навколишнє середовище.

В процесі спільної діяльності розумово відсталих дітей: прибирання в класі, займаючись малюванням, виконанням домашніх завдань, здійснюється спілкування, як правило, включене в практичну взаємодію лю-дей і забезпечує плану-вання, здійснення і контроль їхньої діяльності. Разом з тим спілку-вання задовольняє особливу потребу розумово неповносправних дітей в контакті з іншими людьми і пов'язане з виникненням почуття радості. Прагнення до спілкування нерідко посідає значне, а то й провідне місце серед мо-тивів спільної практичної діяльності.

Результати нашого спостереження показали, що спілкуючись між собою, розумово відсталі діти у розмові залишаються відкритими, щирими, адже у спілкуванні вони використовують такий невербальний засіб, як посмішка, вона ніколи не зникає з їхніх облич. Вони є привітними, щиро приймають у свій колектив й інших дітей, вчителів та друзів. З малознайомими людьми вони вітаються привітно, щиро та з посмішкою.

Участь у спільній діяльності між розумово неповносправними дітьми вимагає від них певних знань. Діти отримують їх внаслідок спілкування з дорослими. Немовля, спілкуючись з ними, уже засвоює основні компоненти спілку-вання як діяльності: