названих спеціальних школах, відхилення у розвитку пов'язанні з органічною поразкою центральної нервової системи або з недоліками функціонування органів відчуття - зору, слуху.
Провівши експериментальне дослідження в допоміжній школі №1 м. Івано-Франківська з учнями 4-5 класів ми отримали наступні результати з яких бачимо, що розумово неповносправні діти розрізняють кольори, предмети і форми. Увага в них мимовільна, нестійка та малопродуктивна. Це виявляється через те, що вони гіперактивні, не можуть довго займатись однією справою дуже довго. Вони є дуже активними, енергійними і тому нестійкими у навчанні. Водночас розумово відсталі діти здебільшого добре орієнтуються в просторі, що дозволяє їм самостійно пересуватися по вулицях міста.
Вчителі задоволені своєю роботою і допомагають дітям в навчанні, в елементарному самообслуговуванні. Допомагають дітям здобути знання, вміння і навички.
Спілкування посідає важливе місце у житті дитини розумово неповносправної. У спілкуванні діти з особливими потребами є щирими, відкритими. Вони вміють довіряти людям і любити їх такими, якими вони є, простими, засмученими та недовірливими. Вони спілкуються з усіма: як із знайомими так і з малознайомими. До незнайомих людей вони відносяться ввічливо, привітно. Вони до всіх посміхаються, легко ідуть на контакт і цим самим показують нам, що не потрібно всього в житті остерігатись, а потрібно довіряти іншим, любити їх і поважати.
Вчитель під час навчання повинен використовувати діалогічне спілкування з учнями. Щоб розумово відсталі діти брали активну участь у викладенні матеріалу і щоб вони відчували, що вони також багато знають і дізнаються ще більше.
РОЗДІЛ 3
СПЕЦИФІКА РОБОТИ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В РАМКАХ ХРИСТИЯНСЬКО ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ
3.1. Обґрунтування специфіки психологічної допомоги в рамках християнсько орієнтованого підходу
Вітчизняна психологічна допомога перебуває в процесі активного становлення й розвитку. Водночас розумово відстала дитина має свої відмінності й потребує специфічної допомоги. Назріла необхідність у розробці такого напряму психологічної допомоги, який би спирався на духовні, філософські, культурні традиції. Їх підґрун-тя — християнське вчення.
Нині ми спостерігаємо пробудження інтересу до екзистенційних, релігійних, християнських питань життя. Усе частіше в запитах людей звучить тра-диційна для нашої культури проблематика: розуміння людини і світу; ставлення до себе, до світу, до іншого, до Бога, до абсолютних цінностей — життя і смерті, свободи і відповідальності, добра і зла, духовності і бездуховності. Необхідну душевну й духовну підтримку людині, «духовну ортопедію» (за П.Флоренським) може надати віра в Бога. Витоки такої допомоги ми бачимо в релігій-них ученнях, зокрема в текстах Священного Писання, у яких — увесь спектр емоційно-смислової, духовної підтримки людини.
Перші вітчизняні книжки, спеціально спрямовані на розраду й духовну підтримку в стражданнях, з'явилися в християнській духо-вній традиції. На жаль, через історичні обставини, ці вітчизняні традиції й форми надання душевної та духовної допомоги (психологіч-ної й релігійної) були перервані, причому в кількох поколіннях.
Християнство має багатовікову тради-цію надання людині, родині, співтовариству душевної та духовної допомоги, підтримки. Психологічна допомога зародилася в лоні релігійної допомоги у XVIII—XIX ст. і потім відокремилася від неї. Далі були спроби осмислити зв'язки християнства з психо-логією і саму релігію з позицій наукової психології. У середині XX століття в західній психології разом із інститутом пасторів, що займалися релігійною допомогою, виник інститут релігійно спрямованих психологів-консультантів. Їхня специфічна відмінність стосувалася, насамперед, проблематики психологічної допомоги, рівня її застосування (релігія — духовне, психологія — душевне), простору й часу (релігія — метафізичне (екзистеційне), позачасове буття; психологія — суб'єктив-ний простір і час буття людини). Таким чином, діяльність християнського психолога-психотерапевта доповнилася психологічною допомогою на основі християнської етики разом із конкретною практикою соціальної допо-моги. Отже, у сучасних західних країнах є певний досвід пророблених і обґрунтованих для психологічної допомоги християнських традицій. Нерелігійні ж напрямки західної психологічної допомоги — антропоцентричні. У центрі їхньої уваги — внутрішній світ людини, її потреби, цінності, бажання, прагнення. У їх основі—усвідомлення і при-йняття необхідності особистого вибору й особистісної відповідальності людини перед собою за своє життя та за все те, що трап-ляється з нею. Людина у своєму вільному, зокрема моральному, виборі співвідносить прийняття рішення зі своїми цінностями, смислами, з тим, як вона це розуміє. Це не вимагає присутності Бога [7, с. 83].
Нині здійснюються спроби вибудувати християнсько орієнтований підхід у вітчиз-няній психологічній допомозі. Джерелом становлення і розвитку практичної психо-логії на Україні повинні бути власні духовні, філософські, культурні традиції, які мають лягти в основу сучасної психологічної допо-моги. Отже, у вітчизняній психологічній науці заслуговує на своє існування напрямок психологічної допомоги, методологічною основою якого є християнське вчення.
Дослідники виділяють такі передумови його виникнення:
Період економічного, політичного, соціального й культурного самовизначення (становлення) нашого суспільства загострює та видозмінює проблеми, з якими стикається людина, родина, суспільство.
Актуалізуються екзистенційні пробле-ми (сенсу життя, життя й смерті, проблеми морального вибору тощо).
Підвищується інтерес до релігійних і національно-культурних традицій у сімейно-му житті, вихованні дітей. Зростає кількість віруючих.
Формується суспільна думка про необ-хідність психологічної допомоги не тільки в кризових ситуаціях, а й у розв'язанні низки емоційно-смислових, та інших проблем, породжених погіршенням душевного життя людини.
Спроби розробити цей новий напрямок здійснюються як священиками (А.Гармаєв, ігум. Євменій (Перистий), А.Кураєв, прот. Бо-рис Нічипоров та ін.), так і професійними психологами (Д.О.Авдєєв, Б.С.Братусь, С.О.Бєлорусов, О.Ф.Бондаренко, В.Ф.Василюк, І.Я.Медвєдєва, Л. Міщиха, Г.І.Онищенко, О.С.Ригін, М.Сєдих, Т.Флоренська, С.С.Хоружий, Т.Л.Шишова та ін.).
Психологічна допомо-га — галузь і спосіб діяльності, призначені для забезпечення емоційної, смислової й екзистенційної підтримки та сприяння людині чи співтовариству у важких ситуаці-ях, що виникають у їхньому