Християнсько орієнтована психологія підходить до вирішення цих проблем не з вузько дисциплінарних позицій, а вимагає розв'язання низки питань антропологічного характеру. Зазначене добре ілюструється думкою Б.С.Братуся: в аналізі особистісних процесів варто враховувати і біологічну, і нейрофізіологічну, і психофізіо-логічну, і психосоціальну бази існування людини [8, с. 7—19]. Відповідно до такого порівневого підходу Б.С.Братуся формувалося й уявлення про психічне здоров'я. «Його (здоров'я) варто розглядати не як однорідне утворення, а як утворення, що має складну порівневу будову. Вищий рівень пси-хічного здоров'я— індивідуально-смисловий, або рівень особистісного здоров'я, — зазна-чав Б.С.Братусь, — який визначається якістю смислових стосунків людини. Наступний рівень — рівень індивідуально-психологіч-ного здоров'я, оцінка якого залежить від спроможності людини побудувати адекватні способи реалізації смислових устремлінь. І останній — рівень психофізіологічного здоров'я, що визначається особливостями внутрішньої, мозкової, нейрофізіологічної організації актів психічної діяльності» [8, с. 72]. Отже, специфіка проблематики ніби диктується, визначається певним рівнем, аспектом порушення психічного або іншого якісного аспекту здоров'я. При цьому, як відомо, традиційна медична модель здоров'я (зокрема психічного) ґрунтується на проти-ставленні й дослідженні патології, де норма розуміється саме як відсутність патології.

Християнсько орієнтований підхід орі-єнтований на найвищий рівень психічного здоров'я — особистісний, якого неможливо досягти без спроможності будувати адекват-ні способи реалізації смислових устремлінь. Незадоволеність якістю особистісного буття, його повнотою передбачає звернення до духо-вних вимірів життя, до відновлення зв'язку людини з Богом. Тому мета тут — допомогти людині знайти необхідні їй ціннісно-смис-лові орієнтири, усвідомити своє місце у світі й у взаєминах із трансцендентним [70, с. 35]. Недарма, говорячи про духовну та душевну підтримку, К.Юнг писав, що «релігії суть системи зцілення психічного нездоров'я». Християнсько орієнтована психологія, розкриваючи моральне значення зовнішніх шарів структури людського «Я», висвітлює сутнісне значення душевних сил, совісті й лише ледь торкається духовного, турбота про яке покладена на Церкву [59].

У християнсько орієнтованому напрямі психології серед ключових питань є такі: моральний розвиток людини в її індивіду-альному й соціальному становленні; рух людини через самопізнання до усвідом-лення свого життєвого призначення, до самовизначення; психічне й особистісне здоров'я; задоволеність якістю й наповне-ністю особистісного буття; різні аспекти сімейного життя — життя в сім'ї та вихо-вання дітей, дитячо-батьківські відносини, шлюбні, дошлюбні, позашлюбні стосунки, взаємини між поколіннями; питання сімейного життя людей, що належать до різних конфесій, релігій; будь-яка проблематика, що стосується розвитку дітей і підлітків (пренатальний розвиток, моральне становлення, набуття та при-множення душевних сил, психологічне й духовне становлення тощо); допомога при захворюваннях, стражданнях; підтримка в горі, стражданні, у кризових ситуаціях. Психолог даного напрямку може надавати допомогу в процесі як індивідуального, так і сімейного консультування і психотерапії; працювати в лікарнях, місцях позбавлення волі, в армії.

Християнсько орієнтований підхід може бути застосований як для традиційної, так і для специфічної проблематики психоло-гічної допомоги, для вирішення питань, що властиві клієнтам тільки даного напрямку. Психотерапевтичний простір цього напрям-ку може бути визначений двома векторами: Praxis — Theoria (із грецької — «діяння» і «споглядання») та Agape — Filia (вектор якісного зростання, перетворення любові, що спрямована на спілкування, взаємодію, взаємність). «Входячи в цей простір, де створюються нові смисли, психотерапевт і пацієнт привносять у нього кожний своє: психотерапевт — свою беззастережну любов — воістину «любов до ближнього», а пацієнт — кипіння своїх пристрастей, які йому необхідно в процесі ... «діяння» (Praxis) і «самозбирання» трансформувати, переплавити, очистити й для отримання психотерапевтичного інсайту (Theoria); а однобічна... любов психотерапевта (Agape) поступово перетворюється на любов ... прийняття, душевного світу, особистісного буття (Filia) як основної передумови будь-якого справжнього психотерапевтичного спілкування» [55, с. 44]. Таким чином, для клі-єнта цього напрямку психотерапевтичний простір не обмежений, він передбачає присутність Бога.

Вимоги до психолога даного напрямку мають бути високими, жорсткими. Фахівець-психолог повинен бути віруючим і воцерковленим, чітко дотримуватися християнського вчення у своїй роботі, повинен мати психологічну й теологічну (або філософську) освіту, бажано медичні знання. Необхідна наявність спеці-альної консультативної підготовки, досвіду власної практичної роботи з психотерапії чи консультування та роботи з наставником-священиком. Можливо (у майбутньому), християнські психологи будуть працювати при церкві. Мета психолога — допомогти клієнту в розв'язанні його проблем у християнській парадигмі, можливо — підготувати до переходу на ціннісно-смисловий рівень здоров'я, проробивши, сформувавши: індивідуально-особистісний (див. класифікацію рівнів здоров'я за Б.С.Братусем, що подана вище). Ми припускаємо, що вітчизняний невіруючий клієнт виявиться позитивно сенситивним до християнсько орієнтованої психологічної допомоги, тому що вона відпо-відає «колективній Психеї» нашого народу.

Говорячи про практичного психолога даного напрямку, необхідно зупинитися на особі шкільного психолога, а якщо ширше — психолога системи освіти. Як відомо, державна освіта у нас світська. Про проблему повернення духовного життя в школу розмірковував у своїх роботах іще В.В.Зеньковський [25, с. 156]. У нашій країні живуть люди різних національ-ностей та різних віросповідань і конфесій. Так, ми різні. І все-таки народ України має більше спільного, ніж різного — спільну територію, економіку, сучасну культуру, мову й панівну релігію — православне християнство. Таким чином, у нашої країни є своя етнокультурна (куди входить і релігійна) своєрідність.

Чому тоді шкільний психолог має право знати та працювати із західними напрямками психологічної допомоги, а християнсько орієнтований, саме християнство — не має права? Це не означає, що треба говорити про церкву, Бога, афішувати свою віру, перебирати на себе