залежності від рівня розвитку країни. У країнах, що розвиваються, кількість молодих людей до 18 років з важкою формою розумової відсталості складає 4,6%, а в розвинутих країнах – 0,5-2,5%. При розвинутих структурах допомоги (рання діагностика і раннє утручання, систематичне навчання і психологічна підтримка) число осіб з важким ступенем розумової відсталості може бути значно знижено. За даними Міністерства охорони здоров’я України, на 1 січня 2001 року в Україні на обліку служби охорони психічного здоров’я було понад 278 тис. осіб з розумовою відсталістю, з них 53715 діти до 15 років. З загального числа розумово відсталих дітей 59127 мають легкий чи середній ступінь розумової відсталості, інші – глибоку чи важку. На 1000 дітей випадає 10 випадків розумової відсталості.
Специфічним для кожного віку є співвідношення внутрішніх процесів розвитку і його зовнішніх умов створює ту соціальну ситуацію, яка й детермінує психічний розвиток дитини [22, с. 59].
Отже, розумова відсталість не є хворобою, вона може бути викликана хворобою, а також може бути наслідком травм мозку під час вагітності чи пологів. Розумова відсталість має таку класифікацію хвороб: легкий, помірний, важкий і глибокий ступінь. Важливими чинниками педагогічних та психологічних процесів відіграють вікові зміни, що відбуваються у дітей дошкільного віку. Саме в цьому віці формуються основи особистості, а для хворої дитини формування особистісних якостей стає ще більш актуальним. Також діти з розумовою неповносправністю потребують спілкування в колі ровесників, вчителів, батьків та друзів. Діти з особливими потребами становлять об’єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою.
1.2. Особливості родинних відносин у сім’ях із дітьми, що мають вади розумового розвитку
Сім’я відіграє важливу роль у становленні особистості дитини. З перших хвилин життя вона розвивається як соціальна істота. У стосунках з батьками дитина засвоює поведінкові навички, навички міжособистісного спілкування, статево-рольові зразки поведінки.
Батьківське ставлення – один з найважливіших аспектів міжособистісних стосунків у сім’ї. Те, як батьки ставляться до дитини, її успіхів та невдач, визначає серед всього іншого особливості її емоційної сфери [11, с. 75].
Народження дитини з особливими потребами для більшості сімей стає великою трагедією. Особливо важкими є для батьків перші дні й місяці з того дня, коли поставлено діагноз. Кожна жінка та чоловік очікують найперше народження здорового потомства. Усвідомлення неповноцінності дитини, її страждання, необхідність пристосуватися до нових обставин, а іноді навіть змінювати усталений ритм життя створює психотравмуючу ситуацію. Великий душевний біль, горе, відчуття, що втрачаєш розум, глибоке розчарування охоплюють людину.
Сім’я має стати середовищем розвитку і підтримки для дитини з розумовими вадами. Здоровий психологічний клімат є запорукою гармонійного розвитку та сприяє виявленню потенційних можливостей дитини. Багато в чому це залежить від прийняття батьками інформації про її захворювання, вибору стилю і тактики виховання, адекватного сприйняття захворювання на всіх етапах розвитку дитини збереження позитивної психологічної атмосфери, уваги та поваги до всіх членів сім’ї. Своєрідність соціальної ситуації розвитку дитини з обмеженими можливостями полягає у включенні дитини в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. Якщо ці стосунки враховують потреби і можливості дитини, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, тоді дитина з розумовою відсталістю легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває життєвий досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін. [63, с. 43].
Сім’ї, як і окремі члени сім’ї, відрізняються у своїх реакціях на появу дитини з відставанням у розвитку. Це залежить від багатьох факторів: індивідуальних особливостей батьків, особливостей шлюбних стосунків, очікувань та мрій відносно дитини, ставлення до невдач загалом, від наявності та індивідуально психологічних та фізичних особливостей інших дітей, ступеня розумової відсталості, специфіки прояву патології, міри її помітності для оточуючих (І.С. Багдасар’ян). Однак поряд з індивідуальними відмінностями батьків розумово відсталих дітей, дослідники виокремили такі особливості, спільні для всіх сімей [53]:
1. Порушується взаємодія з соціумом. При цьому сім’я стає закритішою, спостерігається неадекватна реакція на рекомендації спеціалістів, конфронтація з дошкільним закладом та зі школою. Батьки рідко запрошують у гості друзів, родичів, знайомих і самі рідко з’являються з дитиною “на людях”. За таких обставин дитина не набуває досвіду спілкування з однолітками та іншими дорослими. Тому в період адаптації до дошкільного закладу чи школи вона може переживати значний стрес та тривогу.
2. Порушуються відносини всередині самої сім’ї, особливо подружні. Зазвичай, позиція батька змінюється сильніше. Батько болісніше переживає, що його дитина хвора і що він, поряд з іншими здоровими членами сім’ї, опинився в ситуації “закинутого” в непередбачувані обставини. У крайніх випадках народження неповносправної дитини є причиною розпаду сім’ї.
3. Можливе порушення репродуктивної поведінки. У випадку невеликого ризику народження дитини з такою ж патологією подружжя приймає рішення не мати більше дітей. І навпаки, часто буває так, що навіть при значному ризику народження аномальної дитини, подружжя бажає у майбутньому мати дітей.
4. Формується неправильне уявлення про виховання дитини. Так, за деякими дослідженнями, батьки, які мають дитину з психічною патологією, частіше ніж батьки здорових дітей, схильні поводитись відносно неї як “маленького невдахи”, однобоко (позитивно чи негативно) оцінювати її можливості, інфантилізуючи та інвалідизуючи її [53]. Помилкове уявлення про виховання неповносправної дитини формується внаслідок неадекватної оцінки її можливостей. Батьки завищують або занижують вимоги до неї, обмежують спілкування та контакти дитини поза сім’єю через страх перед її неадекватними вчинками. Більшість виховних впливів стосуються фізичного існування