психологічна освіченість і психологічна культура особистості; особистісні ресурси (активна мотивація подолання стресу, сила Я-концепції, самоповага, емоційно-вольові якості, позитивність і раціональність мислення, стан здоров’я та ставлення до нього як до самоцінності тощо); інформаційні та інструментальні ресурси (здатність контролювати ситуацію, здатність до адаптації, інтерактивні техніки змінювання себе та навколишнью ситуацію тощо); матеріальні ресурси (стабільність оплати праці, рівень матеріального доходу, безпека життя); характер і способи подолання стрес-ситуацій [85].
Варто виділити такі основні напрями формування стресостійкості майбутніх соціальних педагогів, як:
мотивація до стресостійкості, яка включає прагнення соціального педагога підвищувати власну психологічну стійкість за допомогою різних методів та форм;
оптимізація психологічного стану людини;
попередження виникнення стресових станів серед молоді, що включає профілактичну діяльність соціального педагога;
позитивне соціальне оточення також відіграє важливу роль у формуванні стресостійкості соціальних педагогів, оскільки від соціальне середовище має найбільший вплив на людину;
раціональність і позитивність мислення, що дає змогу соціальному педагогові знаходити оптимальний вихід із конфліктної чи стресової ситуації, уникати чинники, які призводять до негативних емоційних станів, дає можливість контролювати ситуацію тощо.
Спосіб існування – це повсякденне життя кожної людини. Складовими частинами активного і релаксаційного способу життя є початок трудового дня, режим харчування, рухова активність та відпочинок, взаємини з оточуючими та реакція на стрес тощо [84, c. 181]. Тому саме від людини залежить те, чи вона буде здорова, активна, чи навпаки – хвора, пасивна.
Виділяють такі основні методи профілактики стресу за допомогою ауторегуляції: релаксація, надання першої допомоги при гострому стресі, аутоаналіз особистого стресу та ін. Всі методи профілактики стресових станів можна згрупувати в одину групу – тренінги [18]. Тренінг перцептивний – вид соціально-психологічного тренінгу, основним завданням якого є розвиток у людини здатності адекватно сприймати і розуміти людей, навчати її за одержаною від партнерів інформацією розуміти, як її саму, дії і вчинки оцінюють оточуючі [55, с.366]. Тренінги можна використовувати як профілактичні та психокорекційні методи подолання стресових станів.
Не менш важливе значення у подоланні стресових станів відіграє корекційна діяльність соціального педагога у роботі з молодими людьми. Реакція молодої людини на стрес описується як когнітивна і фізіологічна. Особа оцінює у когнітивному сенсі джерела стресу (стресори), які впливають на неї, і сплановує свою відповідну реакцію. Як зазначили Р.Камерон і Д.Майхенбаум, “спроби оволодіти ситуацією неправильно скеровуються настільки, наскільки “істинна” природа подій хибно тлумачиться, ефективне оволодіння ситуацією передбачає відповідний набір реакцій чи вмінь, необхідних для того, щоб задовольняти вимоги життя” [18, с. 289]. Таким чином, згідно з думкою дослідників, адекватна когнітивна реакція на стрес вимагає як точної оцінки стресової ситуації, так і відповідного набору вмінь. Це і є цілями ситуативного перцептивного тренінгу та тренінгу потоку вмінь. Існують різні форми роботи під час стресових ситуацій, кокрема такі як фізичні вправи, уявлення на задані теми, медитація, тренінги тощо (див. рис. 3.3.).
Рис. 3.3. Форми роботи та тренінгові заняття для послаблення стресів
Тренінг прогресивної релаксації. У 1938 р. Е.Джекобсон опублікував свою працю “Прогресивна релаксація”, в якій викладено основи підходу до оволодіння й управління стресом. Це було перше дослідження в цьому напрямі. У своїх спостереженнях він зазначав, що реакція індивіда на стрес нерідко супроводжується помітним скороченням м’язів. Е.Джекобсон також продемонстрував, що напруження м’язів перед розслабленням сприяє глибшому розслабленню і допомагає чіткіше розрізняти стан навіть слабкого напруження та релаксації. Послідовна прогресивна релаксація, також названа ізометричними вправами стискування, полягає в послідовному напруженні і розслабленні десяти основних мускульних груп. Кожна група напружується (стискується) і розслаблюється двічі перед тим, як фокус уваги зміщується на іншу групу м’язів [18]. Конкретні процедури, що формують прогресивну релаксацію, відображаються в таких кроках:
Цикли “напруження – релаксація”. Перший компонент релаксаційного тренінгу має дати людині змогу якнайшвидше перервати зростаюче напруження м’язів і краще усвідомити відчуття релаксації, впроваджуючи вправи, які протиставляють напруження і релаксацію – як дві протилежності. Таким чином, релаксаційний тренінг розпочинається з того, що людина включається в циклічну послідовність зростаючого напруження і розслаблення.
Тільки релаксація. Мета другої фази – переведення тренованого на глибші рівні релаксації. Необхідно зосередитися на тому, щоб все глибше і глибше розслабляти кожну групу м’язів. Ця фаза спрямована на такий рівень зосередженості на релаксації, який допоможе викликати третю фазу – появу глибокої релаксації.
Глибока релаксація. Глибока релаксація полягає в тому, що людина уявляє собі щось приємне і таким чином розслабляється. Дихати потрібно повільно і глибоко, повністю відключитися від зовнішнього світу. Ця фінальна фаза має тривати близько трьох хвилин [18, с. 290].
Велика кількість досліджень дала змогу перевірити ефективність релаксаційного тренінгу на молодих людях, які пережили широкий спектр проблем, пов’язаних із надмірним напруженням. Тренінг продемонстрував свою ефективність при безсонні, гіпертонії, сильному головному болі та мігрені, боязні контрольних (тестів), боязні публічних виступів і загальному напруженні та тривозі.
Фізичні вправи. Як надійний засіб боротьби зі стресом широко застосовуються різноманітні рухи, ігри, прогулянки, біг тощо [84, c. 175]. На думку Д.Джірдано та Д.Іверлі, першою реакцією на стрес є реакція на зразок “бийся чи тікай”. Ця реакція забезпечує людське виживання. Жоден тренінг не послабить цього вродженого рефлексу. Стрес – фізичний стан, призначений полегшити фізичну реакцію на фізичну загрозу. Але будь-яка загроза – фізична чи символічна – може викликати цю реакцію, що стимулює психологічний захист, і тіло починає реагувати. Підвищення гормональної секреції, активізація серцево-судинної системи, енергетична підтримка свідчать про стресовий стан [18, с.295].
Існує багато засобів (запланованих і спонтанних) для