Для визначення потреб молодої людини і виокремлення з них пріоритетних, застосовують психосоціальну діагностику. Діагностика потреб особистості, яка перебуває в стресовій ситуації, включає уявлення про себе, інших людей, рівень самооцінки людини, вміння пристосовуватися до тих чи інших умов життя тощо. Наприклад, для з’ясування емоційного стану молодої людини можна використовувати методики на визначення рівня тривожності, настрою, страхів; для визначення характеру спілкування і взаємодії з оточуючими, індивідуальних особливостей – шкалу оцінки тривожності К.Спілбергера-Ханіна, САН, шкалу депресії, методику оцінки настрою, оцінки емоційного стану за А.Уесманом; для визначення здатності молоді адаптуватися до стресу – опитувальник адаптивності до стресу В.І.Розова тощо.

Потрібну інформацію для встановлення психосоціального діагнозу щодо молодої людини, яка перебуває в стресовій ситуації окреслює таке коло питань:–

проблема, що турбує клієнта;–

терміни, коли було помічено час виникнення стресової ситуації у молодої людини;–

події, обставини, які передували тому, що людина помітила виникнення стресу;–

основні особистісні стресові чинники, які заважають молодій людині нормально функціонувати, зумовлюють потребу соціальної допомоги;–

основні міжособистісні стресові чинники;–

основні групові стресові чинники (найближче оточення);–

основні стресові чинники громади (ширшого соціального оточення);–

наявність у клієнта мотивації для прийняття допомоги (від соціального працівника або інших людей);–

дії, які найкраще відповідатимуть потребам клієнта і оточення [78, с.9].

Дані психологічної діагностики дають підставу для планування надання послуг, яке включає обгрунтування і розробку планів роботи. У випадку стресових станів, вони можуть включати лікувальні заходи, послаблення негативних впливів оточення, консультації, розробку й погодження з молодою людиною доцільних програм втручання (психотерапії, психолого-педагогічної корекції, програм соціально-трудової реабілітації тощо).

Другий етап - реалізація. Сутність цього періоду полягає в безпосередній реалізації запланованих планів надання допомоги молоді у стресових ситуаціях. На цьому етапі соціальний працівник вже безпосередньо здійснює соціально-психологічні, соціально-педагогічні консультації, реалізацію спеціальних індивідуальних і групових програм навчання і виховання, психолого-педагогічної корекції тощо [78, с. 10].

Особливості стратегії соціального працівника на етапі реалізації полягає у спрямуванні роботи:–

на відновлення емоційної рівноваги у житті молодої людини;–

на збільшенні адаптивних здібностей молоді до стресових ситуацій за допомогою різних видів занять;–

на здійснення впливу як на саму людину, так і на всіх членів її найближчого оточення, груп, які є значущими для клієнта.

Важливою особливістю епату безпосередньої реалізації допомоги є навчання прийомам самодопомоги. У стресових ситуаціях молодій людині важливо знати, коли вчасно зупинитися і не тривожитися. Для цього можна запропонувати виконувати дихальні вправи ще на першій стадії виникнення стресу. Навчання відповідним навичкам самодопомоги часто дає позитивні результати.

Третій етап – підсумковий. Цей етап включає:–

оцінку змін, які відбулися у процесі надання соціальних послуг молодій людині у стресовій ситуації;–

вивчення нових потреб, які з’явилися у молодої людини у результаті змін, що сталися;–

розробку, якщо це потрібно, нового, додаткового плану соціальної допомоги або припинення роботи з клієнтом, якщо ситуація це дозволяє;–

підготовку клієнта до згортання соціальної допомоги (соціального супроводу) як складову припинення роботи;–

додаткове кураторство клієнта і оточення, якщо це потрібно, для профілактики небажаних наслідків і закріплення позитивних змін [78, с. 12].

Отже, здійснення цих трьох етапів допомоги соціального працівника молодим людям у стресових ситуаціях є дуже важливим для обох сторін взаємодії. Необхідним елементом допомоги молодим людям є вчасне звернення клієнта з проблемою до соціального працівника, оскільки від того, на якій стадії стресу перебуває людина, можливість допомоги є більш чи менш ефективною.

Знання механізмів виникнення стресів і методів захисту від них необхідне людині будь-якої професії. Зокрема, соціальному педагогові, щоб ефективно вести справи у навчальному закладі, необхідно знати методи розпізнавання стресогенних сигналів у колективі працівників та учнів і методи регулювання умов роботи, необхідних для зниження чи усунення шкідливих наслідків стресу. Щоб бути успішним у справах, соціальному педагогові треба мати здібності й уміння особисто протистояти руйнівним впливам стресогенних факторів.

Участь у конфліктних ситуаціях досить часто вимагає витрати емоцій, нервів, сил, а це може привести до гострого чи хронічного стресу. Дії стресорів, так само як і конфліктів, тісно пов’язані з потребами особистості, неможливістю задовольнити яку-небудь важливу для неї потребу, у результаті чого відбувається посилення дії психологічних механізмів захисту [3].

Існує значна кількість різновидів стресів: хронічний, гострий, фізіологічний, психологічний, інформаційний, емоційний. Причини стресів індивідів досить різноманітні [73]. Вони визначаються організаційними, внутрішньоорганізаційними та особистісними факторами. Істотну роль відіграє конкуренція, як на ринку праці, так і на робочих місцях.
Тому важливим напрямом у формуванні стресостійкості соціального педагога є вміння управляти власними стресами.

Управління стресами — це процес цілеспрямованого впливу з метою адаптації особи до стресової ситуації, усунення причин стресу й оволодіння методами їх нейтралізації. Існує кілька рівнів управління стресами [79].

Перший — на рівні організації — у результаті змін у політиці, структурі виробництва, вироблення чітких вимог до співробітників, оцінка їхньої діяльності. У деяких організаціях, переважно в закордонних компаніях і в окремих вітчизняних банківських структурах, проводять тренінги релаксації (2—3 рази на тиждень після робочого дня) із використанням аудіокасет під управлінням психолога. Проводяться також комунікативні тренінги для розвитку комунікативної культури співробітників, оволодіння навичками зняття напруги, виїзні ігрові тренінги з метою зняття напруги в колективах, зміцнення зв’язків між співробітниками. Вони допомагають людині почувати себе краще, розслабитися, відновити свої сили. Подібні програми існують і застосовуються на рівні всієї організації, особливо багато їх розроблено в останні роки на підприємствах країн Західної Європи й США [21].

Наприклад, у Швеції закон 1991 року “Про виробниче середовище” заохочує працівників змінювати свою