Ступені афектів досить різні. На вищій напрузі вони діють досить негативно, іноді навіть заподіюючи смерть, як наприклад переляк з радості або страху. Почуття, викликані афектом, можуть бути як приємними, так і неприємними або навіть одночасно і радісними, і сумними (наприклад, при подиві). Стосовно способу впливу на життєдіяльність людини, афекти поділяються на збудливі (гнів, помста, радість) та гнітючі (скорбота, сум і т.ін.). При вищих ступенях афекту, сама природа подбала про засоби подолання афекту за допомогою сліз чи сміху. Немає ніякої підстави стверджувати, що тільки людина піддається афектам, тому що й у тварин проявляються подібні явища. Однак тільки людина як вища духовна істота, здатна придушувати в собі та контролювати афекти [28, с. 167].

У сфері сексуальних відносин афект може виникнути як реакція на суперечності між уявленнями людини про свої великі сексуальні можливості і неможливістю підтвердити завищену самооцінку в реальному житті. Афективними спалахами часто супроводжуються переживання сексуальних невдач і особливо ревнощі. Афект розвивається в критичних умовах при нездатності людини знайти інший вихід з небезпечної або несподіваної ситуації. Характерною рисою афекту є його владність. На короткий час афект підпорядковує людину і позбавляє її можливості критично оцінювати ситуацію, раціонально керувати своєю поведінкою, звужує свідомість, тобто увага людини цілком зосереджена на обставинах, що викликали афект.

Винятково сильні афекти можуть завершитися втратою свідомості і пам’яті. Важлива особливість цього емоційного стану – бурхливість, яскравість його зовнішнього прояву, дуже виразна і різка міміка, пантоміма (виразні рухи всього тіла), мова, дії. Змістом афекту можуть бути гнів, обурення, відчай, страх, що призводить до паніки та горя. Афективні спалахи можуть виникати і при сильних позитивних емоціях. У стані афекту людина може втратити контроль над своєю поведінкою, однак відповідальність за дії, вчинені в стані афекту, зберігається. До афективних станів більше схильні ті індивіди, які не здатні до самоконтролю та не вміють стримувати себе. Афективність особистості, схильність до бурхливих емоційних проявів залежить не тільки від темпераменту (холерики в цьому відношенні різко відрізняються від флегматиків), але й рівня моральної вихованості людини, що характеризується самовладанням. Інколи трапляються афекти, викликані нетактовністю партнера під час спілкування [10, с.86].

Одним із основних чинників виникнення стресових ситуацій є тривожність людини. Тривожність – індивідуально-психологічна особливість, яка виявляється в схильності людини до переживання стану тривоги при очікуванні несприятливого розвитку подій [55, с. 367].

У сучасній психології домінує теорія про природну основу тривожності, яка формується в процесі життя під впливом соціальних і особистісних причин. У дошкільному та молодшому шкільному віці основною причиною тривожності є неправильне, деспотичне ставлення батьків до дитини. У дорослому віці виникнення тривожності можуть спричинити внутрішні конфлікти особистості. Іноді тривожність є показником неблагополучного особистісного розвитку. Вона може бути передвісником неврозу або результатом складної фізичної або психічної травми. Зазвичай тривожність підвищується при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях. Тривожність як психічне явище вперше описав З. Фройд [55, с. 367].

Склад психологічних компонентів тривожності не можна вважати цілком визначеним і встановленим. Найбільш стійкі і постійні компоненти цього комплексу: стан емоційної напруги, переживання особистої загрози, підвищена чутливість до невдач і помилок, заклопотаність, невдоволення собою. Весь цей симптокомплекс володіє одним із основних відмінних ознак темпераменту: від нього залежить динаміка діяльності. Але виявляється він лише в ситуації небезпеки і залежить від мотивів і відносин особистості. Тривожна особистість переживає постійний невиразний страх, невиразне відчуття загрози. Будь-яка подія сприймається як несприятлива і небезпечна [19, с. 13].

За стабільністю проявів виділяють особистісну і ситуативну (реактивну) тривожність. Особистісна тривожність – це індивідуальна риса особистості людини, яка відображає її схильність до емоційних негативних реакцій на різні життєві ситуації, що несуть у собі загрозу її Я (самооцінці, рівню домагань, ставленню до себе і т.ін.). Ситуативна тривожність – це внутрішній стійкий стан тривожності як поведінкова реакція на певні життєві ситуації [8].

Для виокремлення основних шляхів допомоги молодим людям, які переживають стрес, важливе значення має визначення особливостей поведінки молодих людей у стресових ситуаціях. Зокрема, В.Калошин розрізняє такі ознаки стресового стану, як: фізіологічні, психічні, особистісні й медичні. Крім того, будь-який стрес також включає емоційну напругу [23, с.63]. Можна виокремити такі фізіологічні ознаки стресу: ускладнення дихання, частий пульс, почервоніння або збліднення шкіри, збільшення адреналіну в крові. Психологічними ознаками стресу є: зміна динаміки психічних функцій, розсіювання уваги, послаблення функції пам’яті, зменшення сенсорної чутливості, гальмування процесу ухвалення рішення. Особистісні ознаки стресу включають: повне придушення волі, зниження самоконтролю, пасивність і стереотипність поведінки, нездатність