Особистісні наслідки стресу. У процесі адаптації в умовах стресу формуються нові адаптивні механізми, що регулюють взаємини людини із зовнішніми умовами і формують діапазон стійкості до дії стресорів. Однак доведено, що тривалий чи інтенсивний вплив стресорів може включати декілька форм особистісних змін. Перша форма особистісних змін під час стресу пов’язана з замкнутістю, відособленістю, відчуженням, відчуттям неадекватності, невпевненістю, поганою соціальною пристосованістю, психастенічністю та шизоїдністю. Друга форма характеризує афективні реакції, підвищену чутливість, незадоволеність сформованими взаєминами. Третя форма особистісних змін містить тенденцію до заперечення психологічних конфліктів, оптимізм, товариськість та інші адаптивні властивості. Четверта форма належить до явищ невротичної декомпенсації [60].

Під час тривалого стресу відбуваються також мотиваційні зміни. Це явище одержало назву “стресове інвертування мотивів” і полягає у перебудові значущості мотивів. Ті мотиви, що спонукали до діяльності, починають її гальмувати, а ті, котрі гальмували діяльність, починають її спонукати. У стресових умовах відбувається блокування зовнішніх мотивів діяльності в результаті так званої “стресової інтерналізації особистості”. Стрес змінює продуктивні мотиви, мотиви досягнення на мотиви уникнення та збереження гомеостазу. Замість того, щоб продуктивно працювати, людина починає турбуватися тільки про власне здоров’я. У результаті стресу зростає особистісна тривожність, замкнутість, нерішучість, байдужість.

У такий спосіб тривала чи інтенсивна дія стресових умов погіршує результати діяльності, призводить до порушення міжособистісних відносин, викликає різні зміни в психофізіологічній організації, є причиною неадаптивних особистісних змін, зокрема, емоційної і мотиваційної сфер суб’єкта.

Таким чином, наслідки стресових станів можуть бути як позитивними (стрес мобілізує творчу діяльність особистості, дає можливість зреалізовувати адаптивні резервні можливості тощо), так і негативними (виникнення різних захворювань, тривожність, замкнутість тощо). Важкий стрес може бути причиною розладів адаптації. Тому одним із актуальних завдань профілактики стресу є розвиток адаптивності та стресостійкості особистості.

1.2. Місце стресу в роботі соціального педагога

Стреси в житті кожної людини займають помітне місце. Особливо часто молоді люди відчувають стресові ситуації, пов’язані з вибором професії та професійною діяльністю. Зокрема, найбільший рівень стресу спостерігається у тих спеціалістів, які працюють з людьми, їхніми проблемами та потребами, тобто мають безпосередні контакти з клієнтами. Сюди відносять і професію соціального педагога. Тому однією із основних професійних якостей, яка необхідна соціальному педагогу, є стресостійкість. Більшість дослідників розглядають стресостійкість як генетично успадковану властивість людини. Однак результати досліджень останніх років показують, що стресостійкість також формується в процесі діяльності. У зв'язку з цим необхідним є визначення основних чинників формування стресостійкості соціальних педагогів.

Професії соціального педагога притаманні деякі стресові навантаження, що відображаються на результатах його діяльності. Однак стресостійкість при цьому не розглядається як сформована в процесі діяльності якість соціального педагога, але як та, що потребує періодичного контролю для підвищення його професійної підготовки.

Сучасний технологічний процес, соціальні, політичні, екологічні умови часто призводять до виникнення синдрому розумово-емоційного напруження, а саме – стресу. Найбільше стресовим ситуаціям піддаються люди, які працюють в інтелектуальній сфері, оскільки саме розумове напруження стає причиною стресу [85]. Професія педагога вимагає значного інтелектуального напруження з метою найкращого викладання освітнього матеріалу, яке може бути причиною виникнення стресових ситуацій.

У школі багато чинників можуть викликати стрес педагога — це неповага учнів до вчителя, непослух, зірвані уроки, невивчений матеріал, відсутність дисципліни на уроці, постійні зміни в освітньому процесі, відсутність належного законодавчого регулювання діяльності педагога тощо. Не менш важливими чинниками виникнення стресових станів соціальних педагогів є рівень оплати праці, сімейні проблеми, незадовільний рівень життя та ін.

Стресостійкість педагога дозволяє подолати негативні наслідки стресових ситуацій, зберегти себе від дезінтеграції та різноманітних розладів, створити основу для внутрішньої гармонії, високої працездатності, визначити успішність своєї професійної діяльності та зберегти власне здоров’я.

Для того, щоб протистояти стресам, педагог має перевести свою енергію в позитивну форму діяльності, займатись тим, що дає можливість зняти емоційну напругу, оскільки основою стресостійкої життєвої стратегії педагога є пошукова активність, яка проявляється в соціально прийнятних формах.

Деформація особистості — це зміни, що порушують цілісність особистості, знижують її адаптивність і професійно-ефективне функціонування [55]. Опанування людиною професії неодмінно супроводжується змінами у структурі її особистості, коли, з одного боку, відбуваються посилення й ефективний розвиток якостей, що сприяють успішній діяльності, а з іншої, зміни, придушення чи руйнування структур, що не беруть участі в цьому процесі. Якщо ці професійні зміни сприймаються як негативні, тобто такі, що порушують цілісність особистості, знижують її адаптивність і стійкість, то їх треба розглядати як професійні деформації [64].

У представників педагогічної професії деформованість особистості діяльністю може виявлятися на двох рівнях:

1. Загальнопедагогічні деформації, що характеризують схожі зміни особистості в усіх осіб, які займаються педагогічною діяльністю. Протягом взаємодії із суб’єктом педагог, використовуючи свою особистість як інструмент впливу на нього, використовує прості прийоми, наприклад такі як авторитарний стиль керівництва. У результаті в педагога з’являються такі професійні якості, як повчальність, надмірна самовпевненість, догматичність поглядів, відсутність гнучкості [64].

2. Типологічні деформації викликані злиттям особистісних особливостей із відповідними структурами або в уникненні розв’язання складних для особистості ситуацій. В умовах соціокультурної системи стреси формують шкідливі ефекти, що створюють бар’єри у професійній діяльності педагога. Вони також блокують комунікативну активність соціального педагога у системі перепідготовки та підвищення кваліфікації. Виникає багато шкідливих ефектів професійно-особистісної деформації педагога [64].

Деякі стресові ситуації, які виникають на роботі, можуть викликати у людини відчуття напруженості або незадоволення, що часто є причиною виникнення самогубства. Дослідники, зокрема,