У виникненні, перебігу та подоланні стресу можна виокремити два шляхи: вихід із ситуації і неможливість вирішення проблеми [65]. Відмінність їх полягає у ставленні до зусиль. Небажання зусиль фізичних, розумових, спрямованих на зміну себе самого або ситуації, зусиль пошуку підвищує стресогенність життя і одночасно зменшує можливість по-долання труднощів. Проте стійкість до стресів зменшує ймовір-ність виникнення стресу, а власні зусилля, активність у його подоланні не лише змінюють потрібним чином реальність, але й пом'якшують стрес [34, с.54].

Процеси погіршення діяльності при стресі варто розглядати як результат мимовільних втрат інформації й послаблення вольової активності, зни-ження сприйняття зовнішніх мотивів діяльності в результаті відходу “у себе”, тобто стресової інтерналізації особистості [25].

Соціальний педагог постійно зіштовхується з необхідністю брати на себе відповідальність і приймати рішення в умовах нестачі або надлишку інформації, освоювати нові види, техніки праці тощо. Ці фактори якщо й не зумовлюють екстремальність професійної діяльності соціального педагога, та все-таки роблять її напруженою й вимагають спеціальної адаптації. У зв'язку зі зміною характеру роботи навчальних закладів, обумовленою впровадженням сучасних технік і технологій, певні види діяльності соціального педагога стають стресогенними, а часом і екстремальними.

Негативні наслідки впливу стресу можна перетворити на користь, застосовуючи спеціальне поширення певної інформації. Соціальний педагог повинен вміти перетворити інформацію із стресогенної на стимулюючу і тим самим підвищувати свою психологічну стійкість до стресових станів, конфліктних ситуацій тощо.

В результаті проведених досліджень доказано, що стійкість людини до стресу при зміні звичних видів діяльності визначається взаємодією об'єктивних (новизна, неосвоєння) і суб'єктивних (модус контролю над діяльністю) факторів. В експериментально змодельованій ситуації стресу акцентуюча орієнтація перешкоджала дезорганізації поводження, ситуаційна - навпаки, її підсилювала [11].

Значною мірою це стосується професії соціального педагога, який працюючи з проблемами різних категорій населення часто відчуває вплив стресових чинників у зв’язку з неможливістю допомогти вирішити певний конфлікт, нестачею інформації, досвіду роботи тощо.

Отже, стресові ситуації трапляються у роботі працівників різних професій. Зокрема, досить часто відчувають стрес соціальні педагоги, які працюють з людьми, які потребують підтримки, поради, які опинилися у кризовій ситуаційї і не можуть самостійно знайти вихід із ситуації. Тому дуже важливим для соціальних педагогів є вміння протистояти стресам, підвищувати свою стійкість до стресів та розвивати конфліктостійкість.

1.3. Стресостійкість як вид психологічної стійкості особистості

Однією із головних функцій психіки є врівноваження процесів організму і мінливих умов навколишнього середовища. Якщо цей процес ускладнюється, то виникає стан, який називається стресом. Характер і інтенсивність стресової ситуації в основному визначається рівнем розходження між потребами, які ставить кожна конкретна ситуація особистості, і тими можливостями, якими володіє суб’єкт. Часто до виникнення стресів призводять конфліктні ситуації. Конфлікт – це складна для людини ситуація соціальної взаємодії [16]. Оптимальній поведінці суб’єктів конфлікту сприяє здатність справлятися із стресовими факторами, правильно організовувати свою поведінку в складних ситуаціях соціальної взаємодії, безконфліктно вирішувати проблеми у відносинах з іншими людьми, тобто конфліктостійкість [3, с. 202]. Основним елементом конфліктостійкості є стресостійкість.

Стресостійкість – це загальна якість особистості, яка характеризується здатністю протистояти стресовим факторам за період часу, який необхідний для організації нових умов, в яких даний стресор не буде загрозливим [2, с. 58]. Стресостійкість забезпечує високу ефективність діяльності і зберігає здоров’я молодої людини. В ситуаціях можливого виникнення стресу повинні бути визначені додаткові шляхи виходу із стресових ситуацій. Стресостійкість буде забезпечувати високу ефективність діяльності й сприятиме збереженню здоров'я людини, якщо вона буде креативно мислити у вирішенні своїх проблем.

Вчені О.Кочарян, В.Мозговий запропонували структурний підхід до аналізу феномену стресостійкості. Вони розглядли стресостійкість як особистісний симптомокомплекс, що має певну структурну організацію, яка розвивається в онтогенезі, та виявляє девіації при різноманітних патологічних станах. Специфічними ознаками відсутності стійкості до стресів є: низька диференційованість, зниження адаптаційного потенціалу, збереження біполярної структури організації факторів тощо [31].

Молода людина може часто перебувати в стресових та конфліктних ситуаціях, що призводить до збільшення психічних навантажень, порушення рівноваги нервових процесів та супроводжується зниженням стресостійкості. Для виокремлення основних компонентів стресостійкості потрібно розглянути структуру конфліктостійкості, яка складається з наступних компонентів:

- емоційний – полягає в умінні людини контролювати свій емоційний стан у перед конфліктних і конфліктних ситуаціях, у здатності відкрито виявляти свої емоції без приниження особистості опонента, не переходити в депресивні стани в разі затяжного конфлікту чи програшу в ньому (відображає рівень і характер збудливості психіки та її вплив на успішність спілкування в складних ситуаціях);

- вольовий – це здатність до свідомого контролю й оволодіння собою, терпимості до інших, самовладання й самоконтролю, несприйнятливості щодо провокаційних дій опонента;

- пізнавальний – це стійкість функціонування пізнавальних процесів особистості; цей компонент включає вміння визначати початок перед конфліктної ситуації, здійснювати об’єктивний аналіз причин її виникнення, прогнозувати розвиток конфлікту й можливі наслідки, швидко приймати правильні рішення;

- мотиваційний – забезпечує адекватність прагнень у конфлікті, їх спрямованість на пошук шляхів розв’язання суперечностей, здатність коригувати інтереси залежно від зміни обставин і конкретної ситуації;

- психомоторний – забезпечує правильність дій, їх чіткість і відповідність ситуації. Полягає в умінні володіти своїм тілом, контролювати свої жести, міміку [3, с. 203-204].

Таким чином, конфлікт може бути оптимально вирішеним тільки тоді, коли індивід перебуватиме в стані активного напруження, пошуку, виявлятиме прагнення виходу з кризи. Основними особистісними