К.Д. Ушинський застерігав від формального заучування готових правил, вимагав, щоб учні пояснювали всі свої дії з дидактичним матеріалом, робили висновки. Він писав: “Само собою зрозуміло, що діти не повинні виучувати ніяких арифметичних правил, а самі відкривати їх. Так, наприклад, не слід говорити дітям, що коли не можна відняти одиниці від одиниць, то слід взяти одиницю з десятків, але треба дати учневі два десяткових пучки паличок і, крім того, кілька паличок окремо, скажімо, три, потім говоримо дитині, щоб вона дала вам чотири палички, і дитина сама бачить потребу розв'язати один десятковий пучок, і коли полічить потім, що в неї залишилось, то легко зрозуміє, як брати з десятків, сотень і т.д. А коли всі діти зрозуміють який-небудь арифметичний закон та звикнуть його виконувати в умі, і на словах, і на письмі, тоді ви можете формувати цей закон в арифметичне правило, власне, щоб привчити дітей до точності висловів.”

За вмілого використання гра стає незмінним помічником педагога. Бо у грі діти перевіряють свою силу, спритність, у них виникає бажання фантазувати. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє потреби, а ще спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних функцій у майбутньому. У скрізь, де є гра панує радісне дитяче життя.

Сучасне дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їх елементами змагання, непідробної цікавості.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Використання на уроках дидактичних ігор та дидактичного матеріалу робить процес навчання цікавим, створює у дітей бадьорий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв’язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес до навчального предмета. Отже дидактична гра на уроці – засіб навчання.

Сам термін “дидактична гра” підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування.

Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовних, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Все, що допомагає успішному виконанню ролі, має для учня особливе значення і якісно ним усвідомлюється.

А.С. Макаренко писав: “... Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає... В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки. Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, - звичайно, у грі гарній, правильній”.

Мета дидактичних ігор – формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями і навичками учень зможе лише тоді, коли він сам виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зуміє зацікавити учнів.

Видатний російський олігофрекопедагог і психолог О.М. Грабов писав: “Ступінь відсталості дитини характеризується тими іграми, на які вона здатна”. В процесі гри дитина пізнає все, що недоступне їй у навколишній діяльності. В захопленні, не помічає, що вчиться – запам’ятовує, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять.

Жан Ітар, Едуард Сеген, Марія Монтесарі, О.М.Грабов широко використовували дидактичні ігри в навчанні дітей з особливими потребами і створили цілу систему ігор, за допомогою яких розвивалась увага, спостережливість, кмітливість, пам’ять, мовлення дітей. Ряд цікавих математичних ігор розробила Н.К.Кузьміна – Сиромятникова, М.П.Пирова. Вони рекомендують дидактичні ігри, дидактичний матеріал тісно пов’язувати з повсякденним життям.

Тому дидактичні ігри розробляються таким чином, щоб їх зміст передбачав формування не лише елементарних математичних уявлень, а й корегування та розвиток пізнавальних процесів.

Олігофрени розробили блоки дидактичних ігор, які містять окремі серії, а кожна серія містить три дидактичні гри, спрямовані на формування аналізу, синтезу, класифікації, порівняння, узагальнення. У кожній серії ігри розташовані в послідовності, яка забезпечує поступове ускладнення навчальних завдань, що розв’язуються під час ігрової діяльності. Кількість серій навчальних ігор відповідає кількості понять, які формуються. Ігри використовуються у певній послідовності залежно від ступеня складності. Відповідно до теорії поетапного формування розумових дій П.Гальперіна, виділяють чотири етапи засвоєння розумової дії:

попереднє ознайомлення з дією, умовою її виконання;

формування дії в матеріальному вигляді з розгортанням усіх операцій;

формування дії у зовнішньому мовленні;

формування дії у внутрішньому мовленні, перехід його в глибокі згорнуті процеси мислення.

Ця теорія й обумовлює певну послідовність розумової діяльності дітей: якщо відома істотна ознака поняття, то учень може виділити властивості предмета й зіставити з нею, а відтак зробити висновок про те, чи належить цей предмет до даного поняття чи ні. Спочатку зіставлення ознак відбувається під керівництвом учителя. Далі дитина зіставляє такі ознаки в зовнішньому мовленні, яке є основою для внутрішнього мовлення.

Під час кожної навчальної гри, поступово засвоюючи послідовність розумових дій, які відображаються у зовнішньому, а потім у внутрішньому мовленні, дитина опановує засоби підведення будь-якого предмета під поняття, що вивчається. Розгорнуте судження за схемою дій, які виконуються, поступово