Методичне керівництво взаємодією сучасного дошкільного навчального закладу та сім’ї

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади методичного керівництва роботою сучасного дошкільного навчального закладу з сім’єю

1.1.Психолого-педагогічні основи взаємодії сімейного

і суспільного дошкільного виховання дітей....................................9

1.2. Умови успішного виховання дошкільників....................................19

1.3.Вплив ДНЗ та родини на виховання дитини дошкільного віку.....24

РОЗДІЛ 2. Методичне керівництво сучасного дошкільного

навчального закладу в умовах співпраці з сім’єю

2.1. Стан дослідженості проблеми в практиці сучасних

дошкільних навчальних закладів......................................................38

2.2. Форми та методи співпраці дошкільного навчального

закладу з родинами........................................................................45

2.3. Зміст організаційно - методичної роботи вихователів

різних вікових груп з батьками вихованців................................54

2.4. Шляхи забезпечення успішної взаємодії сучасного

ДНЗ з родинами...............................................................................64

ВИСНОВКИ......................................................................................................86

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................88

ДОДАТКИ.........................................................................................................93

Вступ

Україна на сучасному етапі переживає складний період трансформації суспільного розвитку та радикальних перетворень в галузі освіти, намагаючись вийти на рівень світових стандартів.

Зокрема у державній національній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття» серед пріоритетних напрямів реформування освіти відзначено, що в основу національного виховання мають бути покладені такі чинники: принцип єдності сім’ї, дошкільного навчального закладу, школи, наступності та спадкоємності поколінь; організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу; забезпечення діяльності педагогічного всеобучу батьків 16 .

У Концепції сімейного та родинного виховання зазначено,що сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечити їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального і духовного розвитку 34 .

Роль педагогічної культури батьків у родинному вихованні дітей досіджували Г. Сковорода, С. Русова, Г. Ващенко, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський.

К. Ушинський, досліджуючи педагогічну підготовку батьків щодо виховання дітей зазначав «...Батьки завжди є хоч почасти вихователями своїх дітей і кладуть перші зерна майбутніх успіхів чи неуспіхів виховання. Зрозуміло без пояснень, як важливо для них у цьому випадку набути педагогічних знан 64 .

А. Макаренко, характеризуючи систему родинного виховання доводив, що потрібна правильна та цілеспрямована організація впливу на дитину, спрямована великим педагогічним знанням. « У сім’ю організація впливу на дитину повинна прийти через широку педагогічну пропаганду, через приклад кращої сім’ї, через підвищення вимог до сім’ї » 40 .

Здійснюючи родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного фізичного та духовного становлення особистості, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. Доцільно згадати слова В. Сухомлинського: « У сім’ї шліфуються найтонші грані людини - трудівника, людини – культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна муд- рість »60 .

У дошкільному віці сім’я для дитини – перша школа людських взаємин, де діти з ранніх років засвоюють систему моральних цінностей, норм поведінки, культурні традиції народу. Саме в ранньому дитинстві залежно від умов життя у дитини виховується довірливе ставлення до світу або ж постійне очікування прикростей від усього, що оточує. Адже почуття, сформовані в дитинстві, нерідко супроводжують людину протягом усього життя, надаючи її стосункам з іншими особливого стилю і емоційного забарвлення : спрямованість на спілкування чи бажання його уникнути, прагнення до співпраці, взаємодопомоги або конфліктність, довірливість або замкненість, агресивність.

Великий педагог В. Сухомлинський вважав, що найблагороднішою роботою кожної сім’ї є творення людини. Продовжуючи рід людський, батько та мати повторюють у дітях самих себе, і від того, наскільки свідоме це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє.

Звертаючись до батьків,вчений наголошував:« Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо мрієте залишити після себе глибокий слід на землі – не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Творення людини – найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – не тільки і не стільки джерело радості. Діти – це щастя, створене вашою працею» 60 .

Традиції сімейного виховання складались протягом століть. Звичайно вони формувались стихійно, відображаючи особливості побуту, спілкування і загалом культуру народу. До недавніх часів сім’я була патріархальною, численною за складом, куди входили представники трьох, а нерідко чотирьох поколінь. Правила виховання дітей передавались новим поколінням як освячені часом канони.

Впродовж останнього століття зростаючий темп суспільних перетворень змінив і сім’ю: основною стала так звана нуклеарна сім’я ( батьки і діти). Кількість дітей у сім’ї неухильно зменшилися, тісні в минулому зв’язки між її членами поступилися місцем зв’язкам нестійким.

Зміст, методи і форми виховання дітей у сім’ї залежать від загальної культури батьків. Нерідко сімейне виховання носить довільний характер, здійснюється без чіткої системи. Тому в дошкільних навчальних закладах діти однієї групи можуть істотно відрізнятися між собою за загальним розвитком та ступенем вихованості. В одних сім’ях малята ростуть активними, допитливими, добрими, привітними, довірливими, цікавляться іграми, книжками, природою, мистецтвом, в інших - батьки не дуже дбають про загальний розвиток дітей, однак велику увагу приділяють дисциплінованості, слухняності. Трапляються випадки, коли вихованню дитини не приділяють спеціальної уваги, і вона росте самовільно.

У наш час виникла необхідність покращити культуру сімейного виховання і водночас збагатити можливості громадського виховання.

Для того, щоб кожна сім’я зрозуміла своє призначення, усвідомила свою відповідальність за справу виховання дітей, аби підказати їм дієві