2. Виховання в сім'ї вирізняється постійністю й сталістю виховних впливів матері, батька, інших членів сім'ї в різноманітних життєвих ситуаціях, їх повторюваністю з дня у день. Така постійність виховних впливів благотворна для нервової системи дитини, що формується і виробляє дії-відповіді на зовнішні подразники. Навіть, якщо за змістом, формою вираження ці виховні виливи не завжди педагогічно виважені, дитина знає і передбачає в кожному життєвому моменті, що її чекає. Наприклад, повертаючись з прогулянки в брудній курточці, дитина заздалегідь готує себе до негативної реакції мами, налаштовується на цю реакцію і обдумує як себе поводити, "заспокоїти" маму (попросить вибачення, поцілує, візьме щітку і почистить куртку).

3. Сім'я володіє об'єктивними можливостями для залучення дитини з перших років життя в різноманітні види діяльності (трудову, господарську, побутову, виховну стосовно інших членів сім'ї, неї самої). Якщо в дитячому садку діти беруть участь у праці від випадку до випадку, не завжди розуміють її необхідність для навколишніх людей, у сім'ї ж зовсім інша картина. Вже 1,5-2 роки можуть бути постійні обов'язки: ввечері скласти іграшки "спати", подати дідусеві газету, поставити лавочку для ніг перед кріслом бабусі. З 3-4 років дитині доручають поливати кімнатні рослини, вона сервірує стіл, допомагає дорослим у прибиранні тощо .

Вираз "діти - дзеркало сім'ї" дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім'я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, "гуманність, в інших - навпаки, панує культ жорстокості. Батьки всіляко стимулюють і заохочують такі дії, способи поведінки, які відповідають їх уявленням про те, що добре, а що погано. Так, молодий батько вчить свого 3-х річного сина "давати здачу" при будь-яких конфліктах з ровесниками, не враховуючи, що їх причиною в дітей буває не тільки злостивість, а й невміння висловити прохання, імпульсивність поведінки, не координованість рухів та ін.

Наслідуючи близьких, дорогих людей, застосовуючи їх "уроки філософії”, дитина оволодіває формами поведінки, способами спілкування І взаємодії з навколишніми людьми. Вперта мама буде, можливо, страждати від упертості сина, а ''войовничий" батько приречений на постійне вислуховування зауважень учителів типу "бився на перерві".

Багато великих педагогів вважали, що сімейне виховання - це, передусім, самовиховання батьків: дуже складно прищепити дитині ті якості, якими вони самі не володіють і "відучити" від таких, які постійно демонструють 1 .

Важливим фактором становлення особистості є самоусвідомлення в особі батьків представників певної статі й оволодіння відповідною рольовою поведінкою. Вчені називають це формуванням психологічної статі і відмічають особливу роль сім'ї в даному процесі. Дитина бачить приклад, поведінку батьків, їх взаємовідносини, елементи трудового співробітництва, будує свою поведінку на основі наслідування відповідно до своєї статі.

Утворюючи малу групу, своєрідний "мікрокосмос", сім'я найбільше відповідає вимогам поступового залучення дитини до суспільного життя і поетапного розширення ЇЇ кругозору й досвіду. Відтак слід враховувати, що сім'я диференційована соціальна група. В ній представлено різні вікові (старші і молодші члени сім'ї), статеві (чоловіки і жінки), професійні "підсистеми"(мама - вчителька, тато - шофер, бабуся - медсестра). Це дозволяє дитині найширше проявляти свої можливості, швидше і повніше реалізовувати потреби (А.Харчев, І.Гребенніков, Ю.Азаров).

Таким чином, сучасна наука підкреслює пріоритет сім'ї у вихованні дитини, що проявляється в багатомірності форм впливу, в їх безперервності й тривалості, в діапазоні цінностей, які засвоює зростаюча людина 2, 15 .

Не всі сім'ї повною мірою реалізують весь комплекс можливостей впливу на дитину. Причини можуть бути різні: одні сім'ї не хочуть виховувати дитину, інші - не вміють цього робити, ще інші - не розуміють, для чого це потрібно робити. У всіх випадках необхідна кваліфікована допомога дошкільного закладу.

В даний час необхідність дошкільного виховання не викликає жодних сумнівів. За останні роки до дошкільних навчальних закладів ставляться підвищені вимоги. Десять років поспіль наша держава всіляко підкреслювала соціальну функцію дошкільного виховання - звільнення жінки-матері для участі в суспільному виробництві. Отож, при оцінюванні роботи дошкільного закладу, в якості важливого показника, фігурують дані про захворювання дітей, про кількість пропущених ними днів (а отже вимушеної непрацездатності матері).

Зростання ролі освіти, що спостерігається в багатьох країнах світу, в тому числі і в нашій країні, змінило відношення до дошкільних освітніх закладів. Відтак, головним чином виступає педагогічна функція дошкільної установи: як виховують, чому вчать, наскільки успішно готують до школи. Щоб ефективно виконувати педагогічні функції, дошкільний заклад повинен переглянути зміст і якість освітньої роботи з дітьми, шукати шляхи сильнішого впливу на кожну дитину. Це обумовлює необхідність пошуку педагогічним колективом дошкільного закладу в сім'ї союзника, однодумця у вихованні дитини 16 .

Слід відмітити, що педагоги дошкільних закладів не завжди усвідомлюють важливість і необхідність співпраці з сім'єю. Багато молодих спеціалістів вважають, що їх учили як розуміти дитину, як її навчати, виховувати і недооцінюють ролі батьків, оскільки вважають, що виховують дитину правильно, на науковій основі. Отож не важливо, якщо батьки виховують не зовсім правильно і бачать вони дитину меншу кількість часу, ніж вихователь у садочку. Дуже часто так думають і батьки, що вони знають свою дитину краще, ніж інші, розуміють її, а, отже, і виховують