Специфікою родинного виховання є і те, що батьки рідше (іноді аж занадто), ніж будь-які інші дорослі, зокрема педагоги, беруть на себе роль учителя, наставника, носія системи наукових знань. Це не означає, що вони нічого не пояснюють, не розповідають, не читають дитині, не дають нової інформації. Дають, і часто ширшу, ніж хтось інший. Проте здебільшого ця інформація несистематизована, випадкова, майже не адаптована до віку дошкільнят. Отже, з одного боку, вона розливальна, з другого – випадкова, не систематична.

Слід підкреслити те, що батьки не розглядають функцію педагога як основну, можна вважати природним явищем. Учителів на життєвому шляху сьогоднішнього малюка трапляється багато. А от людей, які за своїм життєвим призначенням є оберегами, захисниками маленької істоти, завжди дефіцит. Ми не схвалюємо прагнення окремих педагогів перетворити батьків на вчителів, які мають удома продовжувати навчальний процес. Дім дано людині для затишку, радості, відчуття комфорту й захищеності. Адже малюк не лише навчається, він грається, відпочиває, розмірковує – живе. Опановує науку і мистецтво бути щасливим.

Назвавши основні відмінності, які в певному розумінні є перевагами родинного виховання, заради об’єктивності слід зазначити і його типові “слабкі місця”. До них, зокрема, належать:

- центрація малюка на своїх проблемах, інтересах; сприйняття себе як найважливішу в сім’ї людину; егоїстичні прагнення ;

- переважання в родинному оточенні дорослих людей провокує звичку дитини розраховувати на їхню підказку, легку допомогу, задоволення її потреб; дорослі часто надміру опікують малюка, перестраховують, вважаючи його безпомічним, вразливим;

- відсутність в оточенні малюка однолітків, дитячого товариства, партнерів по діяльності, з якими можна себе порівняти, обмінятися враженнями, вчитися домовлятися, узгоджувати дії, розв’язувати конфлікти;

- дефіцит елементарних обов’язків дитини, домінування процесуальної діяльності над результативною, дефіцит ділових стосунків, спільної діяльності з домірно розподіленими ролями;

- нестриманість емоційних реакцій дорослих, нелогічний перехід від пестощів до покарань(крайні форми виявлення емоцій). Непослідовність вимог та оцінок.

Ми відмітили загальноприйняті тенденції, які не обов’язково стосуються конкретної сім’ї. Ці узагальнення потрібно сприймати як схему-орієнтир, що її педагог може збагачувати, розширювати, конкретизувати, доповнювати. Основне– робити самостійні узагальнення, які допоможуть визначитися зі специфікою впливу певної родини на зростання особистості дитини.

У дошкільному навчальному закладі малюк стикається з новими для себе умовами та правилами співжиття, до яких часто буває неготовим. Досвід входження у колектив, налагодження контактів, розгортання спільних ігор та занять з однолітками, прийняття доцільності організації спільності за принципом справедливості, вправляння у самостійному виконанні доступних за складністю завдань, усвідомлення основних правил раціонального життя, організація діяльності, радість виконання певної роботи, корисної для інших, можливість впевнитися у власних успіхах – неуспіхах у різних видах діяльності, самовизначитися з перевагами, рішеннями, відповідальністю – усе це важливі елементи компетентності, що є інтегрованою характеристикою дошкільника. Означене позначається як на індивідуальному досвіді дитини, так і на її установках, чеканнях, планах. Середовище не може запропонувати їй ідеальної моделі організації життя, тому благом є те, що дитина може покластися на свій індивідуальний досвід, здатність варіювати, пристосовуватися, включатися, чинити опір. Так вона опанує складне мистецтво входження в життя (див. додаток Б).

Оскільки сім’я і дошкільний навчальний заклад мають свої специфічні переваги і недоліки, зрозуміло, яким важливим є поєднання досвіду існування маленької дитини в різних соціальних інституціях.

Завдяки взаємодії з педагогами і участю в житті дитячого садка, батьки опанують досвідом педагогічного співробітництва. Участь батьків у житті своїх дітей не лише вдома, а й в дитячому садку, допоможе їм перемогти власний авторитаризм і побачити світ з позиції дитини; відноситись до свого малюка як до рівнго і розуміти, що неприпустимо порівнювати його з іншими.

Все це можливе лише за умови повної взаємної довіри і багаторічної роботи, яка повинна проводитись на науковій основі з усіма учасниками даного процесу – батьками і вихователями дошкільного навчального закладу.

Загальновідомо, що в світі немає двох однакових дітей. У кожної дитини є свої особливості, свої умови життя, свій маленький але життєвий шлях, який наклав свій відбиток на її розвиток, свої слабкі й сильні сторони. Отож не можуть бути створені універсальні поради для батьків на всі випадки життя.

Однак, на фоні індивідуальних особливостей у кожного вікового періоду є спільні закономірності психічного розвитку. І з цим повинні бути ознайомлені батьки і педагоги.

Дія принципу взаємопроникнення дошкільного закладу і сім’ї, цих двох означених важливих інститутів, забезпечує поєднання сімейного і суспільного виховання в одну суспільну ланку, спрямовує на реалізацію однієї мети – всебічного, гармонійного розвитку особистості.

Становлення української державності, інтеграція у європейське співтовариство, побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на Людину, націю, пріоритети національної культури, визначають основні напрями реформування навчально – виховного процесу. Реалізація основних завдань і принципів виховання здійснюється в усіх ланках системи освіти [23].

Дитячий садок є першою ланкою у системі освіти, посередник між сімейним колом, з якого виходить малюк, і незнайомим світом, до якого йому належить незабаром долучитись.

У працях видатних психологів та педагогів Г.Костюка, О.Запорожця, М.Лісної, С.Русової, В.Сухомлинського означено, що саме в дошкільному віці починає формуватися особистість. Згодом виростає творча, здібна, відповідальна людина або людина пасивна, яку ще змалку позбавили бажання цікавитись, експериментувати, ділитись враженнями. Всіх варіантів не злічити, однак витоки кожного